FOTIK

ІСТОРИЧНІ МИТТЄВОСТІ МІСТА

Культура

ТРАГІЧНА ДОЛЯ АКТОРА МИКОЛИ СЕКТИМЕНКА

 

В кінці січня виповнився б 71 рік нашому земляку, відомому кіноакторові, Миколі Сектименку. У 80-х роках минулого століття він був одним із найбільш затребуваних акторів в радянському кінематографі, повідомляє сайт https://kstati.dp.ua/kultura/tragicheskaya-sudba-aktera-nikolaya-sektimenko

Неординарний і харизматичний актор він подобався і глядачам, і режисерам, які найчастіше запрошували його в свої картини навіть без проб. Микола Сектименко відрізнявся неймовірною працездатністю, мав видатний артистизм і талант, але через складний і запальний характер, а також в силу інших різних причин, не зміг реалізуватися на 100%.

З ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА В МОСКВУ

Микола Григорович Сектименко народився 23 січня 1949 року в місті Дніпродзержинськ в сім’ї робітників. Його батько був слюсарем на заводі, потім працював в ЖЕКу, мама працювала сестрою-господаркою в 9-й міській лікарні. Після закінчення школи, Микола в 1967-1968 роках працював слюсарем з ремонту вентиляційних установок на Дніпровському металургійному заводі. Але бажання стати актором не покидало молодої людини і в 1968 році він вступає до Дніпропетровського театрального училища, де провчився всього кілька місяців і звідки відправився підкорювати Москву.

 

Коля Сектименко в дитинстві (фото з телепередачі “Спогади. Микола Сектименко”)

Тоді, в 1968 році доВДІКу набиралася спеціальна група студентів для кіностудії Довженка. Спеціальна комісія їздила містами України і відбирала за конкурсом хлопців для вступу у найпрестижніший кінематографічний ВНЗ Радянського Союзу. Коля приїхав на «оглядини» до Києва з Дніпропетровська і, незважаючи на величезний конкурс, зміг сподобатися екзаменаторові і поїхав вчитися до Москви. Його прийняли навіть з урахуванням того, що в творі Микола зробив купу помилок, але не відзначити його неймовірний природний артистизм суворі екзаменатори не могли. Викладання для цієї групи у ВДІКу провадилося двома мовами (російською та українською), також, двома мовами, здавалися іспити. Той курс по праву можна назвати “зоряним”. Однокурсниками Миколи Сектименко були: заслужена артистка України Ніна Ільїна, актриса Галина Логінова (мати актриси Міли Йовович), народна артистка України Людмила Єфименко, заслужена артистка України Ірина Шевчук.

З МОСКВИ ВІДРАХУВАЛИ – В КИЄВІ ВЗЯЛИ

Навчання Миколі давалася легко. Але улюбленцем викладачів і однокурсників він так і не став через свій непростий, вибуховий і скандальний характер. Одного разу, коли на курсі готували екзаменаційний спектакль, де у Миколи була головна роль, він «пропав» майже на цілий семестр. Подейкували, що в Дніпропетровську у нього спалахнув бурхливий роман і Миколі стало не до навчання. Коли ж він повернувся до ВДІКу, то на першій же репетиції, чудово зіграв свою роль.

Але, тим не менше, керівник курсу, популярний актор театру і кіно Володимир Бєлокуров (відомий за роллю Чкалова в однойменному фільмі) не зміг пробачити витівки свого студента. Миколу Сектименка відрахували з ВДІКу, але «хрест» на безумовно талановитого юнака Бєлокуров не став ставити. Він домовився, що той закінчить навчання на кінофакультеті Київського театрального інституту імені І.К. Карпенко-Карого. Диплом цього навчального закладу Микола Сектименко отримав у 1972 році і став актором Київської кіностудії імені О.П. Довженко. В цьому ж році відбувся його дебют в кіно – він зіграв роль Сашка у фільмі «Зозуля з дипломом».

УЛЮБЛЕНЕЦЬ ДОЛІ

Через пару років у 1973 році на екрани вийшли вже сім картин за участю актора. Він знімався багато і успішно. Більш того, часто режисери запрошували його в свої картини навіть без проб. Так Микола Сектименко став єдиним актором, якого Леонід Биков запросив на роль у своєму фільмі «Ати-бати, йшли солдати» без проби. «Він був «улюбленцем долі». Так, як його запрошували зніматися в кіно, – нікого більше не запрошували», – згадував український актор Михайло Ігнатов, який знімався з Миколою Сектименком у фільмі «Вірний Руслан».

 

В ролі рядового Глєбова з фільму “Ати-бати, йшли солдати”

Миколі з однаковим успіхом вдавалися, як позитивні, так і негативні ролі. «Його зовнішність настільки була універсальною, що він міг грати і бандитів, і аристократів, і покидьків, і благородних… У Колі якийсь дар був – він відразу потрапляв в ціль», – розповідала пізніше заслужена артистка України Лідія Чащина. Якщо говорити про негативні ролі, то Сектименко блискуче зіграв псковського кулака-бандита Інокентія в серіалі «Народжена революцією» (1975 рік). Роль була невелика (Микола з’явився всього в одній із серій цього телефільму – «Ми допоможемо тобі»), але, тим не менше, і зараз багато глядачів старшого покоління пам’ятають актора по цій роботі. Втім, не запам’ятати його персонажа було неможливо: він був таким колоритним, глузливим, витонченим, емоційним і, що називається, дійсно «живим». Більше того, актора не тільки запам’ятали, а й полюбили, не дивлячись на всі лиходійства, які чинив Інокентій (вбивств колгоспних активістів і дитини).

ХОРОШИЙ АКТОР І СКЛАДНА ЛЮДИНА

Серед яскравих негативних персонажів, зіграних в кіно Миколою Сектименком, можна виділити і роль поліцая Стася Гоменюка у фільмі Лариси Шепітько «Сходження». Шепітько бачила в цій ролі лише Миколу Сектименка, хоча її і попереджали, що Микола досить складна людина і може зірватися в будь-який момент. Як актор Сектименко в повній мірі виправдав всі очікування Лариси Шепітько, зігравши свою роль вище усіляких похвал. Але і попередження виявилися теж пророчими. На знімальному майданчику у Миколи Сектименка, тоді ще молодого актора, стався конфлікт з Анатолієм Солоніциним, що знявся до цього часу в багатьох відомих фільмах, в тому числі в «Дзеркалі» у Андрія Тарковського і у вестерні «Свій серед чужих, чужий серед своїх» Микити Михалкова. Солоніцин запізнився на зйомки, тому що затримався потяг, але Сектименко,попри поважну причину, досить брутально звинуватив його в цьому проступку.

За визнанням людей, які близько знали і спілкувалися з Миколою Сектименком, він був досить суперечливою особистістю. На знімальному майданчику працював з неймовірною самовідданістю, вимагаючи від режисерів, щоб сцени з його участю знімалися з одного дубля. Міг працювати в кадрі хворий або з травмою. Так,під час зйомок фільму «Вірний Руслан», він 11 годин поспіль знімався з травмованою ногою, відчуваючи сильний біль, але жодного разу не присівши, тому що боявся, що якщо сяде, то вже просто не зможе встати.

Але і від своїх партнерів по зйомках теж вимагав такої ж самовіддачі, часто недоречної. Міг розлютитися, якщо виникала потреба перезняти якийсь дубль. Міг образитися, якщо зйомки відкладалися або переносилися з якихось причин. Нерідко, через його неуживчивий і вибуховий характер на цьому ґрунті спалахували скандали і конфлікти.

Завдяки природній чарівності, чоловічій красі і своїй популярності, Микола Сектименко ніколи не був обділений жіночою увагою. Колеги по роботі згадували численні романи і захоплення актора. Але одружений він був лише один раз. Цей шлюб, в якому народився син Іван, протримався всього шість років. Більше Микола Сектименко ніколи не був одружений.

ОСТАННІ РОКИ

Як і багато талановитих і емоційних людей, Микола Сектименко не уникнув захоплення алкоголем. У складні періоди його життя завжди знаходилися друзі-товариші по чарці, готові налити йому склянку горілки. І це теж негативно позначалося на його кар’єрі. За свідченням заслуженого діяча мистецтв України, режисера Миколи Засєєва-Руденка, одного разу Сектименко через пияцтво запізнився на пароплав, що вирушав Дніпром зі знімальною групою фільму «Без року тиждень». І режисерові не залишилося жодного іншого виходу, як замість Сектименка взяти на роль іншого актора.

У 90-х роках минулого століття фільми практично перестали знімати. Багато кіноакторів залишилися без роботи. Деякі з них почали працювати в театрах, інші зайнялися бізнесом. Але Миколу зовсім не приваблювала робота в театрі, а до бізнесу чи будь-якої іншої справи у нього не було ніякого покликання. Він перестав зніматися. Останній фільм з його участю «Секретний ешелон» вийшов на екрани в 1993 році. Через хворобу Микола Сектименко змушений був повернутися в 2006 році до рідного Дніпродзержинську, де останні роки прожив зі своєю мамою в будинку № 25 на вулиці Єрмака. Артист, який свого часу був окрасою багатьох культових радянських фільмів, пішов з життя четвертого березня 2007 року. Йому було всього п’ятдесят вісім років.

Похований актор на кладовищі в селі Шульгівка, звідки був родом його батько і де поховані інші його родичі.

 

ФІЛЬМОГРАФІЯ МИКОЛИ СЕКТИМЕНКА

1993
“Секретний ешелон” – директор школи

1991
“Ізгой” – Денисов (капітан Червоної Армії)

1991
“Вірний Руслан” – капітан НКВС

1990
“Я оголошую вам війну” – Шмагін

1990
“Розпад” – командир

1990
“Немає чужої землі” – Муравйов-Амурський

1988
“Після війни – світ” – шахтар-інвалід

1987
“Казка про гучний барабані” – батько Ларіка

1987
“Загін спеціального призначення” – лейтенант Борис Крутиков

1986
“Міст через життя” – викладач інституту (немає в титрах)

1986
“До розслідування приступити” – інспектор ДАІ Балашов

1985
“Джура – мисливець з Мін-Архара” – Костя

1985
“Батальйони просять вогню” (епізод)

1984
“Звинувачення” – Медведєв

1984
“Вісім днів надії” – шахтар Коля Зінченко

1983
“Провал операції “Велика ведмедиця” – підривник із загону “Рена” Остап “Блакитний”

1983
“До своїх! ..” (епізод)

1981
“Танкодром” – командир Сергій Дмитрович Кольцов

1981
“Право керувати” – Віктор Нежура

1981
“Осіння дорога до мами” (короткометражний) – чоловік в поїзді

1980
“Школа” – Тхір

1980
“Чорна курка, або Підземні жителі” – Єгор

1980
“Мужність” – комсомолець-будівельник Микола

1979
“Особливо небезпечні …” – Селезньов

1979
“Козаки-розбійники” – міліціонер Григорій

1978
“Віщує перемогу” – Кашинцев

1978
“Підпільний обком діє” – Іван Симоненко

1978
“Квартет Гварнері” – Колкин

1978
“Спокута чужих гріхів” – Августин

1978
“Дощі по всій території” – тракторист Толик

1978
“Блакитні блискавки” – прапорщик Яковина

1976
“Час – московський” – парторг

1976
Сходження – поліцай Стась Гоменюк

1976
“Ати-бати, йшли солдати …” – рядовий Глєбов

1975
“Народжена революцією” – бандит Інокентій

1975
“Ми допоможемо тобі”

1975
“Одинадцять надій” – воротар Віктор Пархоменко

1975
“Канал” (епізод)

1974
“Хто, якщо не ти …” – демобілізований Юрій Батов

1973
“За власним бажанням” – Борис Сорокін

1973
“Новосілля” – військовополонений

1973
“Щовечора після роботи” – будівельник метро Бєлов

1973
“Дума про Ковпака” – партизан Сологуб (немає в титрах)

1973
“Набат”

1973
“Бути людиною” – Михайло Білоус

1973
“Будні карного розшуку” – лейтенант в колонії (немає в титрах)

1972
“Тихі береги” – Степан

1971
“Зозуля з дипломом” – Сашко