Перейти до вмісту
Сьогодні, 1 травня 2022 року, Заслуженому тренеру з важкої атлетики Олександру Дмитровичу Алексєєнку виповнилось би 89 років. В паспорті було написано, що він народився 1 травня 1933 року. Але це тільки паспортні дані. Підібрали його вмираючим від голоду, в саратовськім степу. На вигляд визначили – років п’ять, і оформили в дитячий будинок. Хлопчисько знав тільки своє ім’я – Сашко. А все інше так і залишилося таємницею. Хоча, як говорить його син, теж Олександр, батько згадував про те, що він з Кіровоградщини. Днем народження вибрав 1 травня – саме радісне і ситне свято в дитбудинку, а прізвище та по батькові – від чергового міліціонера, який оформляв документи найди. Службу в армії Олександр Дмитрович Алексеєнко проходив на Далекому Сході. Там же і залишився жити. Займаючись важкою атлетикою, в 19-річному віці виконав норматив майстра спорту СРСР. Пізніше став працювати головним тренером Хабаровського краю. Після того як у нього погіршилися стосунки з дружиною, він кинув сім’ю і поїхав, спочатку в Білорусію, потім в Україну – Кривий Ріг, Дніпропетровськ. У нашому місті О.Алексєєнко з’явився в 1976 році. В залі важкої атлетики на “Дзержинці” (де працював О.Д.Алексеєнко) знаходилися 10 помостів. За перший рік його тренерської праці 12 спортсменів виконали норматив майстра спорту СРСР. А всього він виростив 5 майстрів спорту міжнародного класу та близько ста майстрів спорту. Причому, майстрів не “куплених” або “договірних”, а чесних і справжніх. Був час, коли в чемпіонаті Дніпродзержинська (зараз Кам`янське) виступали одночасно 22 діючих майстра, і за регламентом мали право виступати не нижче кандидатів в майстри спорту. Боротьба йшла така, що простіше було виграти чемпіонат України. 1978. Верхнє і всі інші фото з архіву О.Д.Алексеєнка.
Диплом першого ступеня, яким тренер Олександр Дмитрович Алесеєнко нагрроджений за підготовку переможця змагань першості Далекого Сходу з важкої атлетики серед спортсменів вагової категорії 56 кг. Серпень 1973 року.
Отримавши квартиру на лівому березі, Олександр Дмитрович одружився. Його дружиною стала Ніна Федорівна, спортивний лікар “Дзержинки”. Незабаром у них народився Саша. Син до 33 років грав центровим в баскетбольному клубі “ДніпроАЗОТ”. “Я на всіх зборах був з татом, – каже Олександр. – Пам’ятаю в Подольську, коли мені було 4 роки, я заліз на шведську стінку і впав. Але плакати не посмів. Боявся, що мене засміють”. На фото: два Олександра – батько і син. 1983.
В 1983 році народилася Маша. Дочка займалася веслуванням, стала кандидатом у майстри спорту. На фото Олександр Дмитрович і Ніна Федорівна під час реєстрації новонародженої доньки. 1983.
Олександр Дмитрович полюбляв гумор, весь час жартував. Про жарти Алексєєнка розповідає Людмила Гайдученко (на фото). “Перша наша поїздка була до Швеції. Прилітаємо в аеропорт. Стоїмо чекаємо автобуса. У Дмитровича було кілька радянських десятикопійчаних монет. Він підходить до якогось шведа і пропонує тому зробити обмін, кажучи “ченч”. Той дає 10 крон. Тоді 10 копійок вже втратили свою цінність, а 10 крон це були півтора долара. Ось таким чином він назбирав близько двохсот доларів. І все це відбулося протягом півгодини. Потім ми приїжджаємо в готель, який взагалі ніколи не бачили. Для нас все було в дивину. Двері в номер відкриваються карткою, телевізор на пульті. у нас це тільки починалося, так як йшов 1992 рік. Селимося ми в готелі. Через певний час заходимо в номер до Олександра Дмитровича. А він стоїть перед телевізором і б’є його зверху. На наше запитання чим він займається, тренер відповів, що ось всі хвалять закордон, а він не може ніяк налаштувати зламаний телевізор. І показуючи пульт управління говорить: “І калькулятор якийсь у них цікавий”.
Текст Віктора КУЛЕНКА.
Вам також може сподобатись
