Перейти до вмісту
Андрій Портной народився 4 червня 1960 року в Дніпродзержинську в робочій сім`ї. Тато, Анатолій Михайлович на металургійному заводі був начальником виробничого відділу ЦЛАМ. Мама, Тетяна Сергіївна (Косик), працювала викладачем у торговому технікумі. Гандболом почав займатися у восьмому класі у тренера Володимира Сергійовича Косика. Саме заняття цим видом спорту наштовхнули юнака продовжити навчання в Республіканській спортивній школі-інтернаті міста Києва. Так, після восьми класів в СШ № 11 він ще два роки вчився в столиці. Та на цьому поповнення спортивних знань для Андрія не закінчились. В 1978 році Портной поступив у Київський державний інститут фізичної культури. Після його закінчення він упродовж п’яти років працював старшим тренером ДЮСШ Київської області. В період з 1989 по 2003 pік очолював київську команду “Спартак”, з 2003 по 2007 рік – був головним тренером македонської команди “Кометал” (Скоп’є), яку вивів до фіналу Ліги чемпіонів. Андрій Анатолійович Портной також очолював національну збірну цієї країни. Здобув звання найкращого тренера 2004 та 2005 pоків поміж усіх тренерів Македонії. Потім тренував запорізьку команду “Мотор – Січ” і паралельно збірну України. З 2012 року став головним тренером команди “Динамо-Полтава”. Декілька років працював з національною командою України. Тренував миколаївський “Реал”. Останні три роки працював консультантом гандбольної збірної Грузії. До заслуг А.Портного можна віднести те, що жіноча збірна України по пляжному гандболу під його керівництвом в 2000 році в Італії стала першим чемпіоном Європи. А наступного року в Японії виграла і чемпіонат світу. Підготував бронзового призера Ігор ХХVІІІ Олімпіади (2004), срібного призера чемпіонату Європи (2000) Олену Радченко. За що і отримав звання Заслуженого тренера України з гандболу.
В ігровому залі СК “Промінь” пройшли зустрічі традиційного турніру серед ветеранів-гандболістів, присвяченого пам’яті тренера Олега Анатолійовича Мурашова. У вісімнадцятий раз за призи боролися команди Дніпродзержинська, Нікополя та Знам’янки (Кіровоградська область). В цьому році не приїхали представники Вільногірська. Тому турнір пройшов за коловою системою. 28.11.2015.
Змагання відкривала зустріч між господарями майданчика командою “ДНІПРОАЗОТ” і гостями з Нікополя. Нікопольці завжди вважалися незручним суперником. І в цьому матчі вони довгий час чинили запеклий опір. Але все-таки зусиллями кращого бомбардира дніпродзержинців Сергія Хомчика (він закинув на турнірі 14 м`ячів), наша команда здобула перемогу 12:7. Після невеликої перерви, програвші вже зустрічалися з командою “Локомотив” зі Знам’янки. Беззастережно вигравши перший тайм 13:5, представники Кіровоградщини довели і всю гру до переможного кінця. Остаточний рахунок 22:13. Як виявилося самим наполегливим став матч між Дніпродзержинськом та Знам’янкою. За дві хвилини до фінального свистка судді Сергія Шепеля гості вели в рахунку 8:6. Але підбадьорювані уболівальниками “азотівці”, переломили хід зустрічі, і буквально вирвали перемогу 12:9. 28.11.2015.
Отож за підсумками турніру перше місце посіла команда Дніпродзержинська. Призери отримали в нагороду кубки, грамоти та вимпела. Колегія, складена з представників кожної команди, визначила кращих гравців турніру, які отримали в нагороду призи. Ними стали: Олег Болтовський (Дніпродзержинськ) – кращий воротар; Сергій Хомчик (Дніпродзержинськ) – кращий гравець передньої лінії; Віктор Кураєв (Знам’янка) – кращий кутовий гравець; Олексій Орлянський (Нікополь) – кращий розигруючий гравець. Ще один дніпродзержинець, Олександр Голобоков, був нагороджений індивідуальним призом як гравець, який досяг найбільших успіхів у своїй кар’єрі (свого часу він був другим воротарем збірної Збройних Сил СРСР). Склад команди Дніпродзержинська:
Болтовський Олег
Голобоков Олександр
Корольов Юрій
Авдєєв Валерій
Тарасенко Олег
Кошовий Григорій
Хомчик Сергій
Ясюк Володимир
Новіков Сергій
Луценко Олександр
Тренер – Полянський Костянтин. 28.11.2015.
Отримавши від члена оргкомітету турніру Олени Саламатіної букет хризантем і пам’ятний приз шикарну вазу, Едуарда Олексіївна, вдова Олега Миколайовича Мурашова, подякувала за те, що вони шанують пам’ять свого тренера.
Текст Віктора КУЛЕНКА.
Вам також може сподобатись
