СПОРТ ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА-КАМ`ЯНСЬКОГО В ФОТОГРАФІЯХ. 1539

Дитинство майбутньої чемпіонки Дніпропетровської області у бігу на спринтерські дистанції середини 50-х років Лариси Василівни Крамаренко пройшло на вулиці Українській. Завдатки бігунки у Лариси були змалку. “Бігала я тоді здорово, граючи в “берика”, “двадцять одного”, – каже вона. – У восьмому класі школи №3 вчителька фізкультури Катерина Трохимівна Шебитько послала мене на міські зимові змагання з легкої атлетики, що проходили у школі №19. Тоді я виграла забіги на дистанціях 30, 100 та 200 м. А коли навесні знову стала переможницею змагань мені повідомили, що до себе викликає Петро Петрович Коршун. Я тоді навіть не мала поняття, хто це такий”. На верхньому фото: Лариса Крамаренко нижній ряд крайня праворуч.

 

З 1953 року Лариса Крамаренко стала відвідувати знамениту легкоатлетичну школу Коршуна на стадіоні “Металург”, яку закінчила в 1957 році.  На фото: посвідчення Л.Крамаренко про закінчення легкоатлетичної спортивної школи. 30.06.1957.

 

 

За рекомендацією тренера, Лариса Крамаренко вступає до металургійного технікуму. Дуже перспективна спортсменка почала одразу виступати на змаганнях високого рангу. Так розпочалася спортивна кар’єра майбутньої зірки легкої атлетики Дніпропетровщини. “Мене відразу ж послали на першість Радянського Союзу серед ДСТ “Металург”, – з ностальгією в голосі згадувала Лариса Василівна. – На змагання довелося поїхати аж до міста Лисьва Молотовської області (після 1957 р. Пермська область). Після закінчення металургійного технікуму за спеціальністю хімік-аналітик дівчина отримує напрямок на “Дніпроспецсталь”. Але якимось чином про це дізнаються на “Запоріжсталі” та перехоплюють її на півдорозі. Усі були в приємному шоці від її виступів, коли у вересні 1957 року у Харкові під час матчу заводів металургійної промисловості, Лариса перемогла на дистанціях 100, 200, 400, у комбінованій естафеті та естафеті 4х100.Лариса Крамаренко у середині 50-х років показувала досить високі результати на спринтерських дистанціях. На той час в Україні на слуху були імена Людмили Лисенко, Віри Крепкіної, Людмили Откаленко. Легкоатлетів тоді обожнювали, як зараз відомих футболістів. Її прізвище також дуже добре вже знали на Дніпропетровщині. “Діти бігали за мною і із захопленням кричали:” Крамаренко пішла! Крамаренко пішла!”, – зніяковіло розповідала Лариса Крамаренко. – Я тоді разів сім пробігала стометрівку за 11,9 сек і 12,0 сек. Але щоб виконати норматив майстра спорту треба було показати результат 11,7 сек. У лютому 1958 року мені надійшов лист зі Спорткомітету УРСР, в якому повідомлялося, що я введена до складу збірної України для участі в Спартакіаді народів СРСР 1959. І як завдання мені поставили мету показати результати в бігу на 100 метрів – 11,8 сек і на 200 м – 24,8 сек. Пізніше приходив і лист зі Спорткомітету СРСР, де говорилося, що якщо я показуватиму результати ще вище, то потраплю в олімпійську збірну СРСР, тому я мала шанс поїхати виступати на Олімпіаді в Римі.  Але моя кар’єра вже завершувалася. Через дуже часті змагання з’явилася перевтома”. На фото: Ларисі 19 років 6 місяців. 1955.

 

 

Останніми великими змаганнями для Лариси Крамаренко став матч п’яти міст у 1958 році в Києві. “Я тоді тільки приїхала з Кавказу, де в Орджонікідзе проходили змагання. Втомлена, ледве ходила. Але тренер змусив одразу ж їхати до Києва. Там у забігу на 200-метрівці я поступилася тільки Вірі Крепкіній, учасниці Олімпійських ігор у Мельбурні та Гельсінкі. На наступний день треба було бігти 400 м. Вийшла на старт, а ноги не тримають… Коршун мені ніколи не підказував, як правильно бігати. Я тренувалася сама собою. Через часті ушкодження м’язів, постійно виступала в наколінниках. Якось у Москві до мене підійшов журналіст і сказавши, що я спортсменка з майбутнього, пообіцяв надіслати рецепт мазі, яка усуває такі пошкодження. Але тут майбутнє скінчилося. У легку атлетику я прийшла 1953 року, а завершила свою спортивну кар’єру 1958 року”.

 

У трудовій книжці Лариси Василівни Крамаренко є записи, які свідчать, що вона працювала в ЦЗЛ металургійного заводу ім.Дзержинського, у товаристві “Знання”, в інститут імен Арсеничова на посаді заступника начальника навчального відділу, санітаркою у дитячій поліклініці. Після виходу на заслужений відпочинок їй довелося підробляти ще реалізатором газет. На фото: Л.Крамаренко (верхній ряд крайня праворуч) зі співробітницями товариства “Знання”. 1980-і роки.

Текст Віктора КУЛЕНКА.