Перейти до вмісту
Ці люди залишили після себе сотні, якщо не тисячі свідчень натхненної праці в вигляді різноманітних портретів і групових знімків, однак їх власні зображення залишаються за кадром і чекають свого відкриття. До нас дійшли прізвища декількох дореволюційних майстрів артистичної фотографії, серед яких часто зустрічається М.Т.Мінакер. Частина місцевих фотосалонів розташовувалася на Заводській вулиці, що брала свій початок безпосередньо від прохідної Дніпровського заводу з боку села Кам’янського. Відразу в двох будинках Заводської вулиці – №6 і №20, власниками яких були Йосип Сікоровський і відомий торговець і домовласник Федір Смирнов, містилися салони Варшавської фотографії М. Т. Мінакера. Знімки незбагненної якості наклеювалися на заготовку з щільного картону, зворотний бік якої представляв твір поліграфічного мистецтва. Картки виготовлялися двох розмірів: більші (10,5 х 16 см) і дрібні (10,5 х 6 см). Про це розповідає краєзнавець Олександр Слоневський в своїй книзі “История в лицах или Портретная галерея Каменского-Днепродзержинска”. На верхньому фото: зворотня сторона фотографічної картки М.Т.Мінакера.
Аркадій Петрович Бахмутський (28.07.1910-29.07.1963) родився в селі Кам’янське. Після закінчення семи класів вступив працювати учнем в приватну фотографію, яка перебувала на Базарному спуску, неподалік від старої прохідної Дніпровського металургійного заводу. До війни була реконструкція Базарного спуску і приватну фотографію закрили. А відкрили на проспекті Пеліна (нині Гімназійний) державне фотоательє. Там Аркадій Петрович і пропрацював все своє свідоме життя. “На третій день з початку війни батька призвали в армію, де він прослужив до жовтня 1945 року, – розповідає Петро Аркадійович, син А.П.Бахмутського. – Спочатку служив рядовим, потім став сержантом, командував взводом саперів. І крім усього іншого він виконував обов’язки фотокореспондента, роблячи знімки для “Бойового листка” та фронтових газет. Під час війни зробив дуже багато знімків. Вдома було дуже багато негативів пов’язаних з військовим часом. Після смерті батька, через військкомат до нас звернулися з Міністерства Збройних Сил СРСР на предмет чи залишилися якісь фотоматеріали. Все чим цікавились військові, мама, Ріва Львівна Бахмутська (1911-2004), здала в військкомат. Його фотографії увійшли в книгу “Бойова комсомольська”, яка вийшла після смерті батька. Коли я вчився десь в 4-5 класі, будучи в Дніпропетровську, ми з батьком їхали в трамваї і він побачив свого колишнього політрука Холодова. Виявилося, що той отримав після закінчення війни юридичну освіту і останнім часом працював заступником військового прокурора Дніпропетровської області”. На фото: Аркадій Бахмутський, Іван Холодов, … .
Газета Дзержинець” 7 серпня 1983 рік.
Закінчивший колегіум і університет із золотою медаллю і червоним дипломом, кандидат в майстри спорту з боксу Андрій Заїка вважає Соцмісто, а також район вулиць Матросова та Бесєдова (нині Лисенка) найкращим місцем для фотозйомок. За чотири роки професійних занять фотографією, Андрій Заїка ставав лауреатом кількох престижних українських виставок. Наприкінці 2015 року його прийняли до Національної спілки фотохудожників України. На фото: Андрій Заїка на першій персональній виставці. 2014.
“Фоторепортер – це не професія, а спосіб життя” – один з улюблених висловів Миколи Олександровича Болотіна. Захопившись фотографією ще в школі, він встиг попрацювати на металургійному заводі, потім вступити до інституту, отримати диплом інженера-енергетика, щоб потім з легкістю поміняти “серйозну” професію на спеціальність фотокора – вірніше, фотохудожника. Під час роботи в московському Агентстві друку “Новости” його знімки друкувалися в 60 країнах світу. Об’їздив всю країну (тоді ще “великий могутній Радянський Союз”) вздовж і поперек, і всюди знімав, знімав, знімав … Не заспокоївся і повернувшись до рідного міста. Рідко який міський захід обходиться без Болотіна – він завжди тут як тут, весь з ніг до голови обвішаний фотокамерами. 18.09.2004. Фото Петра Дьяконова.
Текст Віктора КУЛЕНКА.
Вам також може сподобатись
