ФОТОМАНДРІВКА КАМ’ЯНСЬКИМ-ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИМ І ЙОГО ОКОЛИЦЯМИ. 1129

 

Четвертого вересня виповнилося б 83 роки з тих пір, як Олена Іванівна та Анатолій Павлович Сметанников поєднали свою долю. Зустрілися молоді люди в Дніпродзержинську, де народилися і виросли. Їй було 18, і працювала вона в міському парку білетером, допомагала родині – у матері їх було четверо, батька вже не було. А заодно брала участь у всіх масових заходах від карнавалів до концертів художньої самодіяльності. Вбиралася в костюми, співала, грала сценки в літньому театрі. Йому виповнився 21 рік. Анатолій був солідним хлопцем, який користувався серед однолітків авторитетом. З п’ятнадцяти років, відразу після сьомого класу, після смерті батька, Павла Дмитровича Сметанникова, пішов працювати на вагонобудівний завод електриком. Павло Дмитрович був знаменитий в цих краях – ветеран заводу імені газети “Правда”, пройшов шлях від робітника до начальника електроцеху, в заводському музеї можна побачити його фотографії. Тепер син продовжував його справу, вже і робітфак закінчив, подумував про інститут. І ось зустрів чорнооку Олену. Вона вміла так задушевно співати українські пісні, що слухати можна було без кінця. А серйозний молодий робітник любив гарну пісню. У них в сім’ї навіть гітара була, велика цінність на ті часи. На початку осені молоді люди стали чоловіком і дружиною. Без зайвого шуму, а точніше взагалі тихо – весілля не було. Буквально через кілька днів Анатолія призвали служити в армію. У 1937 році службу він проходив в Москві. Демобілізувавшись повернувся до Дніпродзержинська. Але трохи щасливих днів видалися молодим. Почалася війна. Ворог підступав до рідного міста. Сім’я Сметанникових евакуювалася в Магнітогорськ. Там народився і помер Валерик, чия крихітна могилка залишиться в цьому краю навічно. Анатолій Павлович служив в особливому лижному розвідувальному батальйоні, спочатку під Волховом, а потім під Ленінградом. Під Магнітогорському Сметанникови жили до кінця сорок четвертого. Тут в селі Фершампануаз народився влітку син Леонід, разом з яким вже повернулися в Дніпродзержинськ. Після закінчення війни у ​​них з’явилися ще двоє дітей – Анатолій і Тетяна. Глава сім’ї знову прийшов на рідний завод. Сюди ж прийшли сини. Спочатку Леонід, потім Анатолій. На верхньому фото Анатолій Павлович і Олена Іванівна Сметанникови з актором Євгеном Леоновим.

 

Після сьомого класу Леонід Сметанников поступає навчатися в індустріальний технікум. Через чотири роки Льоня став техніком-електриком. Почав працювати на металургійному заводі. Потім навчання в Дніпропетровському музичному училищі.Відразу після закінчення училища відправився в Саратов. Разом з дружиною Вікою. На вступних іспитах заспівали добре, всім сподобалося, обох зарахували до консерваторії.

 

Леонід Сметанников живе в Саратові вже більше півстоліття. Приїхав сюди в 66-му, вчитися в консерваторії. Ще студентом його запросили в Саратовський оперний театр. Дебютував в партії Єлецького, ця роль пройшла з ним через всю його сценічне життя. Своїм найвищим творчим досягненням Сметанников вважає партію Демона в однойменній опері Рубінштейна. На фото Сметанников в партії Єлецького “Пікова дама”.

Гарний баритон Леоніда Сметаннікова звучав не тільки на оперній сцені – по радіо і телебаченню передавали пісні в його виконанні. Саме вони принесли співакові всенародну любов. “Перш за все, пісня Пахмутової, “Знаєте, яким він хлопцем був”, – згадує співак. – Свого часу виконав на конкурсі пісні в Мінську, потім ще “День перемоги”. Вийшло так, що я перший виконавець цієї пісні. Я з Тухмановим уже був знайомий”. На фото перше виконання пісні “День Перемоги”. Москва Центральне телебачення “Блакитний вогник”. 1975.

 

Автограф Л.А.Сметанникова для дніпродзержинців.

Текст Віктора КУЛЕНКА.