FOTIK

ІСТОРИЧНІ МИТТЄВОСТІ МІСТА

Історія

ФОТОМАНДРІВКА КАМ’ЯНСЬКИМ-ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИМ І ЙОГО ОКОЛИЦЯМИ. 1054

 

В “Історії міст і сіл України” сказано коротко: “У роки Великої Вітчизняної війни у Вільнохуторській лікарні діяла патріотична група, яка врятувала багатьої військовополонених. Керував групою головний лікар А.К.Крікент”.

Наприкінці серпня 1941 року за селом кілька днів підряд гуркотіла канонада. Потім її змінили нечасті залпи гармат. Стало ясно: основні наші сили відійшли за Дніпро, бій ведуть частини, що прикривають відхід. Завдання в таких випадках відоме – стій і ні кроку назад! Коли настала тиша, у зруйнованих окопах учорашньої лінії оборони зявилася жінки, діди, підлітки – шукали й знаходили ще живих і тяжкопоранених.

У всіх приміщеннях Вільнохутірської лікарні було поставлено додаткові ліжка. Альфред Карлович Крікент цілими днями не виходив з операційної.

У канцелярії теж кипіла робота: “історію хвороби” і всі інші папери оформляли на кожного хворого так, щоб і комар носа не підточив. На лікуванні, мовляв, перебувають місцеві жителі, які хворіють на гострі інфекційні хвороби. Однак гітлерівці щось пронюхали. Викликали головного лікаря. Альфред Карлович чистісінькою німецькою мовою пояснив, що лікарня виключно інфекційна. Поклав на стіл папки з документацією. Слова “тиф”, “дизентерія”, як і розраховував Крікент, справии належне враження: розігнати інфекційних хворих – який сенс? Може спалахнути епідемія, захистити від неї армію важко. Та й компроментуючих даних на Крікента не надійшло. Потомственний російський медик. Безпартійний. У родині брата, теж лікаря, комуністів немає. Одне слово, присікатися ні до чого, “комісія” поїхала.

Якось прийшов до Крікента чотирнадцятирічний Льоня Борсук: “Час воювати! Хочу коменданта порішити!” Головному лікарю хлопець подобався: це він допоміг надійно сховати бронзовий бюст Леніна. Альфред Карлович переконав хлопчину: “Поки що “рішати” нікого не слід, треба радянських бійців лікувати, в стрій повертати. Довкола нас – табори військовополонених. Зметикував? І Льоня став лікарняним їздовим: по дрівця вирядиться – повз табори військовополонених поїде, з охороною слівцем перекинеться, що та як погляне.

У “тиху операцію” втяглися і жителі навколишніх сіл – Андріївки, Дмитрівки, Соколова: за їжу й горілку табірна охорона віддавала “безнадійно хворих, “смертельно поранених”. У Альфреда Карловича майже всі вони одужували.

Зв`язатися з “лісом” Крікенту не вдалося. Проте багато хто з його пацієнтів після одужання потрапляли прямісінько до партизанів. Як? Через багато років дещо з`ясувалося: про лікарню знали, її незримо опікали підпільники району, і серед них господар явочної квартири, механік Верхньодніпровської електростанції В.Г.Щербицький (книга “У бою і труді” Київ “Веселка” 1985).

На знімку: Карл Крікент з синами Едмундом, Оскаром, Рудольфом і Альфредом. Верхнє фото з архіву О.Слоневського.

 

У перший післявоєнний рік 16-річна Тамара Гусак поступила в школу фабрично-заводського навчання № 24. Через півроку навчання, отримавши спеціальність штукатура, дівчину направляють в трест “Дзержинськбуд”, який став її робочою сім’єю на довгі 48 років. “Найперший об’єкт, де я почала працювати штукатуром, це був будинок, де знаходився магазин “Ювілейний”, що на перехресті вулиці Сировця (нині проспект Тараса шевченка) і проспекту Леніна (Свободи)”, – згадує Тамара Федорівна. У 1951 році Тамара вийшла заміж за Леоніда Заріченко (в паспорті її прізвище записане як Зоріченко). У 1966 році за вдале виконання завдань під час реконструкції доменної печі № 7 на Дзержинці Тамара Федорівна отримала свою першу високу державну нагороду – орден Леніна. Дуже важливим і відповідальним для знатної працівниці “Дзержинськбуду”, яку називали майстром “золоті руки”, був період будівництва на металургійному комбінаті ім. Дзержинського киснево-конвертерного цеху. За видатні успіхи на цій ударної будівництві Президія Верховної Ради СРСР указом від 16 травня 1983 року присвоїла Т.Ф.Зоріченко звання Героя Соціалістичної Праці. Найвідомішими об’єктами, де вона працювала були всі будинки на площі Леніна (Майдан Героїв), а також всі Черемушки, 9-а міська лікарня, Дніпровський райвиконком, середні школи № 7, 30, 40. Десятки об’єктів, сотні будинків …

 

Олексій Григорович Бєлоус 16-річним юнаком прийшов на вагонобудівний завод. Працював електрозварювальником у зварювально-складальному цеху магістральних вагонів. Не встиг і відчути радощів обраної професії, як розпочалася війна. В жовтні 1943 року він разом з військами форсував Дніпро в районі Аул. Закінчив війну О.Г.Бєлоус у Празі. Тут і зустрів радісний день Перемоги.

 

У 2012 році за підсумками конкурсу “Краща бібліотека року”, оголошеного Українською бібліотечною асоціацією, Дніпродзержинська центральна міська бібліотека стала переможницею. В нагороду вона отримала професійну поїздку до Німеччини. “Після поїздки я зробила висновок, що являє собою сучасна німецька бібліотека, – розповідає Т.Герасюта. – Це якийсь вокзал, в якому без участі самого бібліотекаря можна рухатися в будь-які сторони, де вам допомагають електронні путівники, каталоги, пошук, запис і здача книг. Якщо у нас це досі робиться вручну, то там – автоматизовано. Турбота про читача видно з перших кроків. Заходиш в зал і інформаційне табло видає всю потрібну читачеві інформацію. Хочеш потрапити на якийсь захід, на табло видно час, місце, його назва. Одна бібліотекарка на всі 5 поверхів знаходиться на рецепшені, де приймають і видають літературу, де можна проконсультуватися з незрозумілих тобі питань. Жодна бібліотека Німеччини не знаходиться у вбудованому житловому будинку, як у нас. У них – це комфортне середовище для книг (певний температурний режим), для читачів, і в останню чергу для бібліотечних працівників. Кожна німецька земля, кожне місто боряться за свій статус, і з допомогою бібліотеки теж. Бібліотека працює на місто, а місто працює на бібліотеку. І разом вони повинні працювати на жителів і на читачів, на їх процвітання. Це їх кінцева мета”. 13.07.2013.

 

Вадим Бжезинський – переможець, а також суперфіналісти сьомого сезону популярного реаліті-шоу “МайстерШеф” приїхали в Кам’янське, де провели кулінарний майстер-клас і прийняли поздоровлення від міського голови Андрія Білоусова. За проявлені творчі здібності та підвищення іміджу Кам`янського, Андрій Бєлоусов вручив Вадиму Бжезинському нагрудний знак “Відзнака міського голови”, а іншим учасникам шоу – подячні листи виконкому міськради. 21.01.2018.

 

Текст Віктора КУЛЕНКА.