Перейти до вмісту
“Коло пам`ятника Леніну в Дніпродзержинську” вірш члена Національної спілки письменників України, поета Володимира Івановича Сіренка. 1992. Верхнє фото.
Дожились до критичного стану.
Хочеш їсти – розпродуй усе.
Навіть бронзовий Ленін з майдану
плащ і кепку на ринок несе.
Він пристане у вирі товкучки
до бабусь, до бариг і шпани.
А як дійде вже зовсім до ручки,
зніме навіть останні штани.
Порозпродує швидко лахміття,
голий вилізе на п`єдестал
і вночі, коли місяць засвітить,
знов читати почне “Капітал”.
Вірш Володимира Якименка “Новий блок”. 1959 рік.
Останній куб укладено бетону, –
І шум вібраторів раптово змовк.
Так серед скель дніпровського затону
З`явився новий, велетенський блок.
Йому на віки вічні вже стояти
Отут, де грають хвилі на Дніпрі.
А поруч, ось, зіперлись на лопати
Від вітру бронзові бетонярі.
І чимсь таким піднесено крилатим
Ясний їх зір у мить оту світивсь…
Мабуть, отак моя дивилась мати,
Коли на світ я першим народивсь.
До 85-річчя Дніпродзержинського державного технічного університету (2005) старший викладач кафедри загальної та фізичної хімії Григорій Ольхов, написав гімн ДДТУ. Фото 1977 року.
Він об`єднав порив до знань одвічний,
Гарантував стрімкий науки злет.
Нехай живе і квітне наш технічний
Дніпродзержинський університет!
Приспів: Він – храм науки, славний і величний,
З тих, хто країну рухають вперед.
Нехай живе і квітне наш технічний
Дніпродзержинський університет!
Свобода, гідність, лад демократичний –
Ось головний його пріоритет.
Нехай живе і квітне наш наш технічний
Дніпродзержинський університет!
Хай це ім`я, як слави естафету,
Завжди несуть в майбутнє крізь роки
Краса і гордість університету –
Його сини, його випускники.
Приспів: Він – храм науки, славний і величний,
З тих, хто країну рухають вперед.
Нехай живе і квітне наш технічний
Дніпродзержинський університет!
Вірш Олександра Шкуренко “Наше місто” ввійшов у літературно-хужожній збірник “Заграва над Дніпром” (1959) Дніпродзержинського міського літературного об`єднання. Фото Якова Куценко.
Де Дніпро біжить лучисто,
Де росли лоза й пирій,
Розляглося наше місто
На заборі кам`яній.
Розляглося під горою,
Мов сховалось од вітрів,
Що гуляють тут порою
Серед домен і копрів.
Серед дериків високих,
Лісу щогл, опор, стовпів,
Серед вулиць, площ широких,
Скверів, парків і садків.
Наше місто сталь гартує –
Все в вінку із блискавиць,
Цеглу й шлак воно готує,
Пульмани для залізниць.
Коксом домни постачає,
Газом – топки, замість дров,
Безліч добрив виробляє,
І цемент для всіх будов.
А вночі вогонь барвистий
Рве скрізь темну пелену, –
От таке-то наше місто –
Мість криці й чавуну!..
Вірш Федора Ісаєва “Плавка”, надрукований в збірнику творів дніпродзержинських поетів “Весняний цвіт” (2004). Фото мартеновського цеху № 2 автора Якова Куценко (1977).
Віє ніч блакитним холодом,
Сяє зоряними бризками,
У зіницях ночі золотом
Металевий вир виблискує.
У зіницях ночі – райдуги,
Круті дзвінко вогнеборцями.
Барви пломінкої радості
В нетрях сонячних клубочаться.
В ніч таку – і світ народжувавсь
З пурпурово-димних кратерів…
Повінь сталі заворожена
Гуртом крем`яних характерів.
Текст Віктора КУЛЕНКА.
Вам також може сподобатись
