ФОТОМАНДРІВКА КАМ’ЯНСЬКИМ-ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИМ. 892

 

Олег Карпенко, Любов Алексієвська і Тарас Шульга 27 серпня 2016 року провели екскурсію для любителів історії рідного краю, відвідавши Самишину балку і військове кладовище.

З Призаводської площі маршрутним автобусом № 8 екскурсанти проїхалися до кінцевої зупинки, вулиці Челюскіна. Цікаво, що там є дві вулиці з однаковою назвою Челюскіна. Олег Карпенко показавши панораму балки з її найвищої (185 метрів над рівнем моря; найнижча – 70 м) і центральної частини (до лівого берега 10 км), очолив рух колони за маршрутом. По дорозі до нас приєднувалися окремі екскурсанти, так що колона з майже півсотні людей, з висоти пташиного польоту була схожа на змію, що звивається.

До речі, вулиця Прикордонна і залізничне полотно є вододілом двох річок: Дніпра і Сухої Сури, яка бере початок за залізничним вокзалом Кам`янського. Тому не випадково колишня вулиця Клари Цеткін перейменована в Сурську.

Любов Алексієвська в короткому викладі розповіла, що права частина Кам’янського знаходиться на місці прадавніх гір, що тягнулися від Подолу до Азовського моря. Під час льодовикового періоду річка Дніпро знайшла собі шлях між цих гір. Ми живемо досі на залишках гірських скель, де знаходиться безліч балок. “Я особисто знаю в цій місцевості понад двадцять балок, – зазначила екскурсовод. – І Самишина – є серед них найбільшою. Зараз її розмір більше шести квадратних кілометрів. Але раніше вона була більше, виходила до Дніпра. Нижня частина балки затоплена водою Дніпродзержинського водосховища. Колись ця частина Самишиної балки називалася Забора (район ГЕС). Трохи верхня частина – це сучасний Дніпробуд, який раніше називався район Чубівка, в честь старости Данила Чуба. До речі його ім’ям названа колишня вулиця Фурманова. Цікаво, що ім`ям його правнука Федора Сокуренко названа ще одна вулиця нашого міста, Новикова. А колишня Верхня частина балки належить Заводському району, а нижня Дніпровському.

Ще цікаво, що багато людей називають балку не Самишиною, а Шамишиною. За легендою, тут було багато печер і водних джерел. І під час монголо-татарської навали жителі ховалися там. А листя на деревах, трава, що біжать струмочки видавали шум, заглушаючи розмови і плач дітей. Тому балку від того, що вона сама шуміла і назвали Самишиною.

 

Самишина балка унікальна тим, що вона вистояла і не піддалася урбанізації, хоча дуже постраждала від життєдіяльності людей. Балка розширюється щороку. Тут, як і в Романковому, практично немає прямих вулиць. Тому що люди селилися кутами. Деякі з них мали свої назви. У давні часи балка ділилася на дві частини. Одна називалася Макітерка (схожа на українське кухонне начиння макітру), друга Попівка (земля була передана попам в користування Успенської церкви). На жаль в 1936 році Успенська церква перетворилася на руїни. Залишки її церковно-парафіяльної школи це сучасна СШ № 27″.

 

Олег Карпенко обчислив, що географічний центр Кам’янського знаходиться саме на дні висохлого озера в Самишиній балці. Дивно, так? Виявляється, що звідси в сторону Карнаухівки стільки ж кілометрів, як і в сторону кордону Романкового і Аул. Неподалік знаходиться будинок колишнього архітектора Івана Власенка. Цікаву історію про рід Власенка розповів Почесний громадянин Кам’янського Олег Миколайович Мороз.

Учасники прогулянки-екскурсії пройшли повз місце, де в лісі в серпні 1941 року впав підбитий радянський літак-бомбардувальник. Літак згорів на землі і його приховали зарості на 64 роки. Залишки бомбардувальника були знайдені і вилучені активістами громадської організації “Патріот”. У кабіні знайшли останки радиста – тіло пілота місцеві жителі знайшли і поховали відразу після падіння. Кулемет з бомбардувальника якийсь час стояв в кабінеті Олега Мороза, за його словами, потім був переданий в музей.

 

Завершилася майже чотиригодинна екскурсія відвідуванням військового кладовища.

Текст Віктора КУЛЕНКА