СТОЛІТНЯ ТОПОЛЯ НА ВУЛИЦІ КОРОЛЕНКІВСЬКІЙ НЕ ВИТРИМАЛА ЧАСУ
Не раз проходячи Короленківською вулицею я звертав увагу на двоповерховий будинок старої споруди, через дахи якого виднілася крона величезної тополі. Два низьких арочних проходи чимось нагадують будови старої частини Одеси. Завжди хотілося подивитися сам двір, відчути, так би мовити, дух минулої епохи. І ось трапилася нагода. Подзвонила Тетяна Герасюта, сказавши, що у дворі нашої спільної знайомої по краєзнавчому товариству “Дніпродзержинськ-Кам’янське” Наталії Пашкової спиляли тополю більш ніж столітньої давності. Дізнавшись, що це саме той будинок № 10 на вулиці Короленківській, ми відправился в гості.
Наталя повідомила, що за розповідями, шестиквартирний будинок для своєї родини побудував на початку 1900-х років якийсь Меркулов. “Гадаю, що тополя є ровесником будинку, – каже Н.Пашкова. – Під час Другої світової війни тут на постої були німецькі солдати. У той же час сюди, в квартиру № 3, переїхали жити Устименко-Пашкови – батьки мого покійного чоловіка. Сім’я була велика і незабаром вони помінялися з сусідами на квартиру № 4. У газетній статті, автором якої є краєзнавець Ігор Вікторович Подзерко, було написано, що це був будинок (з двома балконами) для молодих фахівців”.
Тополя піднімалася метрів на п’ять вище даху будинку. Якщо врахувати висоту стель у квартирах двоповерхової будівлі по три метри, то виходить, що саме дерево височіло більше ніж на десять метрів. “Ми останні 15 років просили, щоб дерево спиляли, – розповідає Наталя. – Ходили ще до В.Я.Швеця. Але тоді ми якось не сильно проявляли активність. Дерево нам за великим рахунком не сильно і заважало. Пуха не було, тінь завжди давала в жарку пору приємну прохолоду. Спочатку тільки маленькі гілочки падали на землю двору. Але коли недавно величезна суха гілка з нього впала і розбила дахи на чотирьох гаражах, стало зрозуміло, що незабаром може впасти і сам стовбур. Четвертого червня цього року я була на прийомі у виконкомі. А коли повернулася додому, то побачила таку картину: величезна гілка обірвалася і впала, закривши прохід у двір. Зрештою до нас приїхали фахівці, які кілька годин займалися, щоб спочатку спиляти крону, а потім і саме товстелезне дерево. Ми дивувалися, коли побачили всередині стовбура зогнилу порожнину майже до його середини. Це ж добре, що саме дерево не рухнуло. Тоді б нам не минути лиха…”.
