Сьомого квітня пішов з життя відомий важкоатлет Віталій Васильович Руденко (1956-2020).
З важкою атлетикою Віталій Руденко познайомився в 12 років. А його першим крупним виступом були змагання ВЦРПС, що проводилися в СК “Промінь”. “На параді відкриття прапороносцем, як кращий спортсмен ПХЗ, був мій батько, – згадував В.Руденко. – Я тоді й гадки не мав, що він займається штангою”. Як виявилося, батько вже був кандидатом у майстри спорту з важкої атлетики. З ним тоді виступали знамениті спортсмени Толоконников, Пивоваров, Калашник. “Батя взяв мене за руку і привів до Юрія Іванович Калашника, який в той час, вже закінчивши спортивну кар’єру, тренував молодь, – розповідав Віталій. – Він сказав: “Юра, зроби із сина здорового мужика”. В штангу я закохався відразу. У нашого тренера були дуже суворі правила. За кожну хвилину запізнення він змушував пробігати коло по стадіону. Вимагав, щоб ми щоп’ятниці приносили шкільні щоденники. Наставник дуже цікавився нашими успіхами в навчанні. Потім він перейшов на “Дзержинку”. З 1970 р я став теж там займатися”.
Віталій закінчив СШ № 8 маючи в атестаті лише три четвірки, інші оцінки були “5”. Особливої мрії кимось стати у нього не було. Але в шостому класі хлопець написав у творі, що хоче бути слідчим. Після закінчення школи в 1973 році він пішов працювати токарем на ПХЗ, там де в цеху № 22 працювали його батьки. Через рік вступив до Дніпропетровського університету на історичний факультет. А потім перейшов на кафедру обчислювального центру, де працював обчислювачем. Там же виступав за спортивне товариство “Буревісник”.
PICT0042 (виступ В.Руденка на чемпіонаті України 2007 р.)
У 1975 році Віталія Руденка призвали в армію. Служив в спортроті Київського військового округу при управлінні внутрішніх військ. “Зі мною проходив службу, згодом ставший дворазовим чемпіоном світу з важкої атлетики, Анатолій Писаренко, – розповідав В.Руденко. – Життя звело з дуже сильними і відомими спортсменами. За два роки, виступаючи на чемпіонатах, Кубках України, і на першості ЦСТ “Динамо”, зрозумів, що зіркою у великому спорті я не стану. Мріяв чогось досягти. А виступати, показуючи посередні результати, не хотілося. Тому в 1977 р після дембеля пішов працювати в міліцію”.
Після закінчення Київської вищої школи міліції Віталій Васильович пройшов шлях від рядового до полковника. Чотири роки працював міліціонером патрульно-постової служби в Заводському РВВС. “Мене звичайно порушники правопорядку лякалися, бо я міг взяти п’яного під пахву і вільно принести в опорний пункт, – з гумором розказував він. – Чисто фізична сила всюди цінується і скрізь потрібна. А мені подобалося відчувати себе здоровим, сильним, міцним. Я відчував, що на мене дивляться, на мене рівняються хлопці, ловив на собі захоплені погляди дівчат. Ось так я і одружився. Зараз у мене дві доньки. Старша працює теж в міліції. Та й дружину не минула ця стезя. Вона працювала психологом в УВС. На пенсію пішла в чині майора”.
Віталію Васильовичу Руденко довелося взяти участь на Олімпійських іграх 1980 року в Москві. Правда, не на важкоатлетичному помості, а в складі роти охорони правопорядку. Довелося також працювати на ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
Людиною з великої літери співбесідник називав тренера Олександра Дмитровича Алексєєнка, знайомство з яким відбулося в 1977 році в залі важкої атлетики СК “Дзержинка”. “Я пам’ятаю, коли вперше він мене побачив під тяговим верстатом, то уважно подивившись сказав: “З тебе можна ліпити чемпіона світу”. І співпраця з моїм наставником тривала майже до його смерті, – згадував В.в.Руденко. – Тренер – це половина перемоги. Тому, що він своєю внутрішньою енергією може налаштувати, завести. Після Чорнобиля у мене зі здоров’ям з’явилося дуже багато проблем. Я гіпертонік. Постійно високий тиск. Якось терапевт мені сказав: “У вас серце спортивного типу – збільшений серцевий м’яз. Воно нормально працює тільки при навантаженні. Ви – заручник спорту”. Ось і виходить, поки у мене є фізичне навантаження, проблем не буде ніяких..”
Професіоналом В.В.Руденко не став. Зате серед штангістів-ветеранів він постійно перебував в зеніті слави. Був багаторазовим чемпіоном України. Двічі вигравав Ігри країн СНД. Вперше в 1999 році поїхав на чемпіонат Європи в Угорщину і став бронзовим призером. Свій успіх повторив у 2002 році в Стокгольмі. А на наступний рік у Франції став вже чемпіоном Старого світу.
Як людина високоінтелектуальна, Віталій Васильович дуже любив поезію, мав велику колекцію фужерів, картин, на яких зображено бузок.
Автор Віктор КУЛЕНКО.
