ПІДПОЛКОВНИК ВАСИЛЬКОВСЬКИЙ: “ЛОЖИВ Я НА ВАШУ ДЕРЖАВНУ МОВУ…”

Уже два місяці як наш земляк Олег Савранський повернувся у зону АТО. Бажання піти захищати рідну землю не зупинило навіть народження сина. 10 вересня дружина Ольга народила первістка, а 15 Олег уже вирушив у Артемівськ. Згодом туди перевіз і сім ’ю, пише http://viche.ck.ua/item/1628

Цікавимося, як молодому батькові на службі.

“Служу у 54–й бригаді, ─ розповідає Олег.─ Правда, не зовсім розумію, що я тут роблю. Я йшов на контракт у роту розвідки. У військовому квитку так і зазначено. А на ділі займаємось чим попало: ходимо в наряди та охороняємо командира. Живемо в підвалі, ураженому цвіллю. Приблизно 26-28 осіб. Ще дві собаки з нами й два коти. Мишей, дякуючи тваринам, немає. Маємо буржуйку й пару обігрівачів від волонтерів. Годують якоюсь баландою, невідомо з чого звареною, вона навіть з ополоника не випадає. Собаки з котами її принципово не їдять.

Спробували поскаржитись, так заступник командира з тилової службі нам відповів: “Ви будете, собаки, в мене г…но жрать, а не те, що в столовій дають”.

На цьому інцидент вичерпався. Виживаємо на сухпайку, що передають волонтери. В основному. це тушонка та яйця.

За уставом має бути не більше 4-х суточних караулів на місяць, а в нас вони через день. До розвідки нас ніхто не готує. Усе, що ми тут проходимо – біг, віджимання і т. д. Вертаємось до “совка”.

За те, що хлопці винесли тіло побратима з-під вогню, їх відчитали, а командира, який до цього подвигу не мав жодного відношення – нагородили.

Військової форми у мене й досі немає, кажуть, що не можуть знайти мій розмір. Але в побратимів, що по півроку прослужили її теж нема. Вони вже й просити перестали, змирились. Мені видали тільки засмальцьованого спальника, та й усе.

Раніше офіцери в армії вважались інтелігенцією. Нам не пощастило. Недавно один вояк попросив підполковника Васильковського (імені не знаю) віддавати нам накази державною мовою. У відповідь почув: “Ложив я на вашу державну мову…” І далі по тексту одні матюки. Ситуація накалилася. Зараз непокірного вояка з подачі підполковника допитує військова служба правопорядку, на черзі – військова прокуратура, яку теж викликали. Не знаю, чим це закінчиться.

Плануємо писати рапорти від усіх очевидців, щоб заступитися за побратима. Чутки про високі зарплати в армії правдиві, але тільки наполовину. Реальний оклад військового – 700-800 гривень, 6, 200 – це премія та надбавки і 1,200 – так звані “атошні”(їх сума залежить від близькості до зони бойових дій), які можуть дати, а можуть – не дати. Не догодив керівництву – сиди на 700 гривень. Така реальність трохи відрізняється від телевізійних обіцянок. Власне, ми сюди йшли не через гроші чи якісь особливі зручності, а Батьківщину захищати, однак поки що охороняємо та захищаємо наших командирів…”

Тетяна ІВАШКЕВИЧ