5 березня Заслуженому тренеру з кікбоксингу  Олександу Аліфардовичу Панібудьласка виповнилось 56 років.

Сашко ріс один у мами Валентини Василівни. Їй доводилося працювати на металургійному заводі, і вести домашнє господарство. Розуміючи всю свою відповідальність, як єдиного чоловіка в сім`ї, хлопець всіляко допомагав матері. “Я дуже вдячний матусі, за те що вона виховала в мені цілеспрямованість і наполегливість. Ці риси характеру дуже згодилися в моєму житті, – каже Олександр. – Зараз мамі 80 років і вона, ветеран Дзержинки, після тридцяти п`яти років, відданих металургійному підприємству, знаходиться на заслуженому відпочинку. Про тата Аліфарда Юхимовича дуже мало відомо. Знаю, що мій дід, Василь Михайлович Стрілецький (мамин тато) був військовий льотчик, загинув під час війни під Ленінградом”.

 

 

Олександр з мамою Валентиною Василівною

Уроки від Кузьмича

З восьми років Олександр пішов в школу № 15. Та недовго йому довелося там навчатися. “Коли будівля школи від підтоплення почала приходити в аварійний стан, нас розформували по іншим навчальним закладам, – розказує Олександр Аліфардович. – Я потрапив в СШ № 25, що на той час працювала на Республіканській вулиці. Серед відмінників не був, але і задніх не пас. Душа лежала до гуманітарних наук. Особливо любив історію. Ну, а фізкультура була в пріоритеті”.

Для Олександра спорт взагалі був на перших ролях. Проводячи на літніх канікулах дозвілля на пляжі, хлопець хизувався перед відпочиваючими тим, що міг довго і вправно ходити на руках. “Вволю накупавшись, ми з друзями на піску показували різні гімнастичні та акробатичні трюки. Особливо у мене виходила вправа ходіння на руках. Я міг доволі довго пересуватися головою вниз. За це мені іноді пляжники пригощали пиріжками, – посміхаючись згадує О.Панібудьласка. – Одного разу там відпочивали спортсмени-борці із “Прометея”, які запропонували записатися в секцію дзюдо на стадіоні “Перемога”. Так я в 1974 році потрапив до тренера Олександра Кузьмича Кравцова”.

“Кузьмич – це тренер від Бога”

Майже десять років, проведених на татамі у Олександра Кузьмича, запам`яталися на все життя О.А.Панібудьласка. “Кузьмич – це тренер від Бога, – розповідає Олександр Аліфардович. – З нами, дітьми, він поводився як батько. Коли було потрібно міг і нагримати. Але це добродушна, щира, лагідна, добропорядна людина. Його поважають і зараз як дорослі, так і діти. Олександр Кузьмич навчив нас бути насамперед чесними, як з товаришами, так і з самими собою. Компроміси можна знайти завжди, головне, щоб вони відповідали законам людяності”.

Після перших офіційних змагань до Олександра Панібудьласка приклеїлося прізвисько “Дядя”. “У Кривому Розі в 1975 році команда СК “Прометей” в матчевій зустрічі змагалася з господарями турніру, – пояснює Олександр Аліфардович. – Коли ми зрівняли рахунок, то тренери обох команд домовилися, що у вирішальній сутичці повинні зійтися найлегші борці. А так як я був за віком старше своїх суперників у вазі 30 кг, то хтось сказав про мене: “Оце дядя!”. Після того як я виграв вирішальну зустріч, це прізвисько так у мене і залишилося”.

Швидка тренерська кар`єра

Дзюдо Олександр займався до 19 років, поки не призвали в армію. Службу ніс радистом у військах ППО, які знаходилися в Групі радянських військ в Німеччині. “Знаючи про мої непогані спортивні результати, я отримав від командування військової частини пропозицію займатися боротьбою з дітьми офіцерського складу, – з нотками ностальгії згадує О.А.Панібудьласка. – Ось так розпочалася моя тренерська кар`єра у військовій частині міста Гера. Одночасно я навчався у військовій школі прапорщиків в Вердері. Після закінчення строкової служби був направлений назад в СРСР, на Далекий Схід в Біробіджан у війська зв’язку. На той час я вже досконало вивчив секретну апаратуру”.

“Знаючи про мої непогані спортивні результати, я отримав від командування військової частини пропозицію займатися боротьбою з дітьми офіцерського складу”

Так би мовити, без відриву від виробництва, прапорщик Панібудьласка продовжував виступати в змаганнях з рукопашного бою і самбо, яких навчився ще в Німеччині. В військовій частині в Біробіджані своїми руками Олександр Аліфардович побудував спортивний зал. Який до речі, за його відомостями функціонує до цих пір. Потрібно нагадати, що за своє життя О.А.Панібудьласка побудував п`ять залів. Факт достойний книги рекордів нашого міста.

“Після розвалу СРСР нас всіх відправили по домівках, і я у 1992 році повернувся в Дніпродзержинськ, – розповідає Олександр Панібудьласка. – Роботи немає, сім’ю годувати якось треба. А я вже був одружений шість років. Пішов працювати на ДМК. Рік пропрацював в доменному цеху кранівником. Отримав шостий розряд, призначили бригадиром. Але тут викликали повісткою до військкомату і призначили, як спеціаліста, помічником чергового зв’язківця по місту. Знаючи, що я займаюся спортом, мені створили умови для тренування працівників карного розшуку. Я почав з ними займатися рукопашним боєм, і сам виступав на чемпіонатах міста і області. Ми тоді займалися в підвалі Заводського райвідділу, який було пристосовано як спортзал”.

В.Котик, В.Лідовський, О.Панібудьласка, І.Нестеров, К.Шешин на Чемпіонаті світу-2011 

Потім доля розпорядилася так, що Олександра Аліфардовича Панібудьласка забрали в службу безпеки ДМК старшим інспектором. “І знову мені довелося створювати умови для занять з бійцями, – говорить тренер О.Панібудьласка. – З актового залу я зробив спортзал. І вже в 2001 році офіційно відкрив бійцівський клуб “СБК ДМКД” (служба безпеки комбінату). Під час першого набору ми вивчали вже кікбоксинг, контактне карате, потім з’явилися ММА (змішані єдиноборства), козацький двобій. Пішли результати. Мої вихованці з великим успіхом виступали На чемпіонатах Європи і світу. Майстрами спорту міжнародного класу з кікбоксингу стали Віталій Лідовський, Владислав Котик, Костянтин Шешин, майстри спорту – Владислав Бігун, Сергій Ярий, Валентин Клинов, Олександр Годько, Ігор Нестеров. В даний час вже росте нове покоління, кандидати в майстри спорту Ярослав Ярий, Євген Бігун, Мирослав Піскун”.

Заслужений тренер України

В травні 2011 року в Київському палаці спорту “Україна” відбувся чемпіонат світу з кікбоксингу за версією WPKA. В нашій країні такі великі змагання проводилися вперше. На них зібралися більше тисячі спортсменів з 39 держав світу. До збірної України з Дніпродзержинська увійшли: серед дорослих – майстер спорту України Віталій Лідовський, і три юніора, кандидати в майстри спорту Владислав Котик, Костянтин Шешин і Ігор Нестеров. Всі хлопці виступали в шести розділах тайського боксу. Якщо на попередньому чемпіонаті в Греції Котик і Лідовський, ставши чемпіонами світу, билися в легких розділах – семі і лайт, то в Києві їх поставили в найсильніші стилі.

“Наші бійці садили на п’яту точку найсильніших суперників, хоча їм протистояли багаторазові чемпіони світу з Іспанії, Італії, Греції, Росії. За підсумками виступів перше загальнокомандне місце зайняла збірна України. А наша четвірка отримала 6 золотих і 2 срібних нагороди. Чемпіонами світу стали Віталій Лідовський, Владислав Котик, Костянтин Шешин, а Ігор Нестеров – віце-чемпіоном”, – згадує тренер О.Панібудьласка.

Сам же Олександр Аліфардович судив бої. “За хлопцями мені дивитися ніколи було, – пояснює він. – Дуже важко, коли прямо в п’яти метрах б’ється твій учень, а ти в цей час судиш інший поєдинок і не можеш спостерігати за ним. Усередині все перевертається, а тобі треба судити. від хвилювання руки тремтять, переживаєш. Дуже приємно було дивитися, коли глядачі стоячи аплодували техніці виступів Лідовського і Котика. Вразило коли Нестеров, виступаючи в косіка, вже на 30-й секунді відправив у нокаут бійця з Росії. Відразу ж після закінчення чемпіонату підійшов голова Державної служби молоді та спорту України Равіль Сафіуллін і привітав особисто мене та команду. При цьому повідомив, що тільки-но повернувся з Дніпропетровська, де вручав нагороди. Він так скромно сказав: “Готуйтеся отримати Заслуженого тренера України”.

10 вересня 2012 року О.Панібудьласка отримав посвідчення під № 88.

А в 2018 році керівник спортивно-патріотичного клубу “Зевс”, заслужений тренер України Олександр Панібудьласка став володарем міжнародного суддівського сертифіката. Відповідний документ був підписаний президентом федерації кікбоксингу Європи ІСКА Пауль Хеннессі. Сертифікат вручили в Харкові під час проведення чемпіонату України з кікбоксингу (WРКА) серед школярів і Кубка України (ISKA) серед дорослих. З того часу О.Панібудьласка має можливість працювати в суддівських бригадах будь-яких змагань міжнародного рівня.

 

 

Останніми перемогами порадували, як тренера, так і всю спортивну спільноту Кам`янського, в 2019 році на чемпіонаті світу в ірландському місті Корк Валентин Клинов і Владислав Бігун. Юнаки на двох завоювали шість медалей різного гатунку.

Спорт – це сімейне

Олександр Панібудьласка по життю людина прямолінійна. “Мені говорять, що я дуже відкритий, кажу все що думаю. Іноді така риса характеру мені заважає. Але що поробиш, іншим я не стану”, – коментує Олександр Аліфардович.

Його кумиром є всесвітньовідомий американський кіноактор, майстер бойових мистецтв Брюс Лі. “У нас вдома живе кішка, яку я назвав Брюся, – з посмішкою говорить О.А.Панібудьласка. – Це наш член сім`ї. Взагалі родина – це святе. Тим паче, що з дружиною Наталією Володимирівною у нас багато чого спільного. А спорт – це сімейне. Вона трішечки тренувалася у тандема Опенчук-Стефашин академічному веслуванню. І все було б добре, та мама запротестувала. Довелося Наташі перейти на легку атлетику до Ніни Федорівни Морозової. Потім у Володимира Вікторовича Горєлова з 1984 по 1990 рік займалася марафонським бігом. Брала участь в Жовтоводському марафоні разом з нашим відомим стаєром Василем Карповичем”.

 

У вільні хвилини відпочинку Олександр Панібудьласка займається ручними виробами. “Я люблю створювати домашній затишок. На дачі в Водяний балці все роблю своїми руками. Виготовив акваріум, оздобивши його мушлями. Створив, знову ж таки з мушлів куточок, де зберігаю свої нагороди. От якби я попав на безлюдний острів, то взяв би побільше чистих аркушів і ручок, щоб написати книгу спогадів. А мені є про що згадати”, – мрійливо завершив нашу бесіду Заслужений тренер України Олександр Аліфардович Панібудьласка.

ДОСЬЄ
Панібудьласка Олександр Аліфардович.
Народився 5 березня 1965 року в Дніпродзержинську.
Майстер спорту України з кікбоксингу.
Президент Федерації кікбоксингу по версії WPKA Дніпропетровської області.
Старший тренер Дніпропетровської обласної федерації кікбоксингу (WAKO).
Керівник спортивно-патріотичного клубу “Зевс”.
Суддя міжнародної категорії.
Заслужений тренер України з (2012).

Автор Віктор КУЛЕНКО.