ФОТОМАНДРІВКА КАМ’ЯНСЬКИМ-ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИМ І ЙОГО ОКОЛИЦЯМИ. 1933

Клубу ДДРЕС цьогоріч виповнилося 70 років. Про будівлі на Пісках розповідає у четвертому розділі своєї книги “Моє місто”, виданій у 2011 році, краєзнавець Ігор Вікторович Подзерко. “На Пісках у повоєнні роки було збудовано нині порожній клуб ДДРЕС, їдальню ресторанного типу (тепер там знаходяться служби ДДТЕЦ), бібліотеку, кілька магазинів, перукарню і навіть готель. З барака до нового триповерхового будинку на вулиці Корчевського (нині Портової) переселилася школа. Методом народного будівництва, під невсипущим контролем керівників Дніпровського району М.І.Реутова та Д.Ф.Залізняка на пустирі було створено стадіон “Комсомолець”, на якому і тепер тренуються та змагаються юні футболісти. Розширювався металургійний завод: у 1963 році на місці Нижньої Колонії було збудовано аглофабрику № 2, а з розвитком залізничного транспорту Дзержинки наземний переїзд від вулиці Карла Маркса (зараз Роберта Лісовського) на Піски довелося закрити. На цьому місці споруджено пішохідний міст: 30 сходинок вгору, 115 – вниз. Не дуже зручно, але надійно. А в тому місці, де опустився пішохідний міст, раніше було сховище льоду для продуктових магазинів та їдалень давно забутих міськхарчторгу та тресту їдалень. Після тріскучих лютневих морозів у затоку Дніпра біля пристані прямували бригади людей з ломами та пилками обробляти та вивозити лід у це сховище. Покриті тирсою брили льоду зберігалися у великій ямі все літо. У ті ж 1960-ті роки міська влада, очолювана В.Ф.Добриком і М.М.Ктитарєвим, розпочала відселення людей з бараків. Ці бараки були побудовані в голодування 1932-1933 років для селян, що втікали у промислове місто. Які спочатку селилися у викопаних у Вовчому горлі норах і землянках. Бараків було щонайменше 20 – довгих і критих толлю будівель із наскрізним коридором. “З комунальних зручностей на всі бараки були дві вбиральні та велика скринька для сміття”, – згадує старожил міста та краєзнавець Борис Павлович Мельниченко (1919 року народження). Родина Бориса Павловича на той час жила у бараку “№17 збоку”. У кімнаті площею 50 квадратних метрів жило 24 особи, кожна сім’я відділяла свій кут завісою. Хлопчик запам’ятав, що з настанням темряви приміщення заповнювалося щурами і люди били їх палками. Два бараки було відведено для безпритульних дітей. Один із бараків, що збереглися, наприкінці минулого (ХХ) століття займали під свої майстерні художники, скульптори та ковалі художнього кування”. На верхньому фото М.Балтакси вхід в покинутий клуб ДДРЕС. 05.06.2021.

 

 

Газета “Дзержинець” 1 травня 1952 рік.

 

 

Права сторона будівлі клубу ДДРЕС. 02.07.2005.

 

 

Свого часу в кімнаті бойової слави знаходилася Рада ветеранівв ДДРЕС. Фото Л.Глок. 06.05.2011.

Газета “Любимый город” 25 серпня 2021 рік.

Текст Віктора КУЛЕНКА.