ФОТОМАНДРІВКА КАМ’ЯНСЬКИМ-ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИМ І ЙОГО ОКОЛИЦЯМИ. № 2255.

 

24 грудня працівники архівних установ України відзначили професійне свято. Цього року у Кам’янському воно співпало зі знаменною датою – 80-річчям створення архівного управління міста. Багатьом містянам доводиться бувати в будівлі № 10 на вулиці Архівній (колишня Червоногвардійська), де знаходиться архівне управління Кам’янської міської ради, створене в 1943 році. Будівля архіву велика, два поверхи і підвал. Раніше тут жили люди, потім був дитячий садок № 12, який в 1981 році відселили з санітарної зони. Сьогодні – це не тільки місце, куди складуються архіви підприємств і організацій міста (що теж корисно – скільком людям допомогли працівники архіву при відновленні втрачених документів для оформлення пенсій і пільг). В цьому приміщенні щоденно кипить робота. Крім комплектації архіву документами, що стосуються різних установ, відбувається його поповнення шляхом передачі особистих, сімейних фондів (фото, листи, нагороди, щоденники і т.п.). Можна сміливо назвати це архівними “музеєм”, на базі якого проводяться виставки та заходи. Дбайливо зберігаючи безцінні свідоцтва історії, працівники архівів забезпечують живий зв’язок часів і поколінь, виховують повагу до минулого. З історією міста можна не тільки ознайомитися, але і помацати. Співробітники архіву повинні мати серйозний інтерес до історії і здатності детектива вишукувати, здавалося б, добре приховані факти, зберегти, виявити, допомогти, донести дух часу, яке для багатьох вже таке далеке і невідоме. Все це притаманне архивістці Риммі Антонівні Занько (на фото 10.07.2010).

 

 

Подяка, якою нагороджено трудовий колектив архівного управління міста за сумлінну працю, високий професіоналізм, підготовку і випуск збірки “Документи – свідки голодомору 1932-1933 років у Кам`янському районі, присвяченої 75-м роковинам трагічних подій. № 5722. Листопад 2008 рік.

 

“Архіви – це скарбниці історичної пам’яті нашого народу. Дбайливо зберігаючи безцінні свідоцтва історії, працівники архівів забезпечують живий зв’язок часів і поколінь, виховують повагу до минулого”, – зазначив міський голова Ярослав Корчевський. 10.07.2010.

 

 

Довідка. Надана гр. Шевченко Марії Ілларіонівні, 1919 р.н., яка мешкає в м.Дніпродзержинськ вул. КІМа 4/37, що засвідчує в тому, що її чоловік Шевченко Степан Панасович, 1915 р.н. числиться в Криничанському райвійськкоматі загиблим у жовтні 1943 року та похованим у п.Аули братська могила № 4.

 

“…В архівному управлінні Кам’янського налічується 44 тисячі 646 справ, серед яких є унікальний документ – звіт Кам’янської міськради з березня 1927 року по січень 1929 року, виданий 1928 року. За словами хранительки цього документа, заступника начальника архівного управління – Вікторії Лаврієнко (на фото), документу – 90 років. “Цей документ ми нікому ніколи не показували, у відкритому доступі його немає, – розповіла Вікторія Вікторівна. – Він мелькав кілька разів на виставках, але що всередині нього – ніхто не бачив. Передала нам його у 2010 році Валентина Ясько із села Єлизаветівка. Вона – ветеран праці, учасник війни, дружина лікаря, у якого й зберігався документ. Мабуть, він до нього потрапив, бо звіт має інформацію про охорону здоров’я. Інформація, що міститься у звіті, справді дуже цікава. Почнемо з того, що тоді: з 1927 по 1929 роки, у міськраду Кам’янського було обрано 92 члени та кандидати від Комуністичної партії (більшовиків) України (КП(б)У), 11 – від Ленінської комуністичної спілки молоді (ЛКСМ) та 108 – безпартійних. Досить пристойний склад влади. Більшість із них були робітниками. Крім того, членів та кандидатів Міської Ради ділили за національністю: більшість було українців – 96 осіб, росіян було 74 особи, поляків – 16, білорусів – 11, євреїв – 9, німців – 3, латишів – 2. Гроші з міськбюджету йшли переважно на комунальне господарство (34,5 %): мощення вулиць, капітальний ремонт нацбудинків, освітлення та народну освіту (27,5%): утримання шкіл та лікнепів. У ті роки Кам’янське переживало нестачу житла, тому в 1928-1929 роках було заплановано збудувати 244 будинки. Була проблема і з безробіттям. Біржа праці відкрилася у серпні 1927 року, і в неї на обліку перебувало 5 тисяч осіб. У ті роки у місті було 5 шкіл, з них 3 – семирічки (українська, польська, російська) та 2 – чотирирічки. Був вечірній робочий технікум, де навчалися 274 студенти, електротехнічна профшкола, куди ходили 130 учнів, школа ФЗУ – 477 учнів, вечірній робфак, розрахований на 210 слухачів, школи лікнепу, їх відвідували 522 особи. Дитячий садок був один, його відвідували 60 дітей віком від 4 до 7 років. Другий дитячий садок закрився через те, що він був на самоокупності. У місті була робоча поліклініка, робоча лікарня з пологовим відділенням, епідемічний барак, районна лікарня, 4 медпункти допомоги на металургійному заводі. Міліція в ті роки посилено боролася із хуліганством та пияцтвом. Для цього навіть створили нічну збройну охорону. За хуліганством було відкрито 132 справи, залучено 124 особи, затримано 852 особи. Вилучено 38 самогонних апаратів, відібрано 37 відер із самогоном та 19 відер із горілкою, закрито 4 пивні та 2 місця продажу горілки. Порушено клопотання про виселення 14 осіб. Засуджено до розстрілу 12 людей…”. Газета “Любимый город” 16.04.2018.

Текст Віктора КУЛЕНКА.