ФОТОМАНДРІВКА КАМ’ЯНСЬКИМ-ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИМ І ЙОГО ОКОЛИЦЯМИ. № 1870

 

Між медичним, металургійним, фізкультурним та будівельним інститутами Ігор Кравченко вибрав ДІБІ (Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут), куди вступив у 1979 році з першого разу. Минули три роки навчання. “Результати в плаванні не зростали, навчання забирало сили. Та й думати було потрібно вже про реальні гроші, а не про талони на харчування в поїздках на змагання”, – згадує І.Кравченко. Настав 1979 рік. “Багато хлопців з моєї навчальної групи їздили в будівельні зміни, де “шабашили”, купували собі нові речі і розповідали про відпочинок на морях. І от в черговий раз пройшов набір у будзміни ДІБІ. На нашому спортивному факультеті формувався один загін на БАМ, інший, “Монтажник-79”, повинен був будувати в селі Солоне птахофабрику. Я здав літню сесію і в кінці червня поїхав з першою десяткою хлопців на підготовку в село. Ми тиждень там зачищали котлован під фундамент і чекали приїзду основної частини загону. Поруч був черешневий колгоспний сад і ми там до упору “провітамінізувалися”… На третій день у всіх був солодкий понос. А тут ще обсяги конструкцій на птахофабрику не виготовили і ми виявилися безробітними. Командир і комісар загону моталися по “конторам” підприємств і колгоспів, намагаючись пристроїти безробітній “Монтажник-79″. Через декілька днів – ура!!! Ми їдемо на виготовлення покрівлі складу сільгосптехніки в Попову Балівку, і там же на ремонт школи”. На верхньому знімку Віктор Герасименко, Йосип Кубрава (Сосо) і Ігор Кравченко (на передньому плані) на даху покрівлі складу сільгосптехніки в Поповій Балівці. Серпень 1979 року. Всі фото з архіву Ігор Михайлович Кравченко.

 

 

“Жили ми у “вагончиках” на Орельській птахофабриці, а їздили за будь-яких умов в Попову Балівку. У вихідні влаштовували пробіжки кілометрів на 5-6 по шосе до Єлизаветівки і назад. Після пробіжок обливалися водою в умивальниках на птахофабриці”, – пояснює Ігор (на фото ліворуч).

 

 

Практично всі студенти будзагону “Монтажник-79” відпустили для солідності бороди. Не виключенням був і Ігор Кравченко.

 

 

На параді будівельний загін “Монтажник-79”. Ігор Кравченко з прапором праворуч.

 

 

“Ми тоді не цінували свою молодість і працелюбність. Нам здавалося, що ми будемо жити вічно. Попереду диплом, розподіл, одруження, робота…”, – говорить І.Кравченко. На фото: диплом, виданий І.М.Кравченко 17 червня 1981 року.

Текст Віктора КУЛЕНКА.