ФОТОМАНДРІВКА КАМ’ЯНСЬКИМ-ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИМ І ЙОГО ОКОЛИЦЯМИ. № 1690

 

Учасниці самодіяльного танцювального ансамбля “Дніпро” Палацу культури заводу ім. Ф.Дзержинського (керівник Кім Василенко). За постановку “Українського весільного танцю” колектив завоював право брати участь у VI Всесвітньому фестивалі студентів та молоді у Москві. І вже у серпні 1957 р. ансамбль став лауреатом І ступеня Всесоюзного конкурсу та Золотої медалі (одна із трьох золотих нагород, завойованих представниками УРСР) фестивалю. Танцювальний колектив брав участь у масовому танці “Дзвени, наша молодість” на стадіоні у Лужниках під час закриття молодіжного форуму, а також у міжнародному концерті у театрі ім. Станіславського. На верхньому фото Віра Удовиця, Аня Дегтярьова, Алла Каменщикова, Надя Педиско, Галя Доброгорська (Саверська), Емма Георгіївська. Вересень 1957 р. Фотознімок з архіву А.П.Федориної (дівоче прізвище Дегтярьова), що проживає у Австралії.

 

Учасники ансамбля “Дніпро” в Москві на ВДНГ в павільйоні УРСР. 1957.

 

Танцювальний колектив Палацу культури Металургів, керівник Кім Василенко, на першотравневій демонстрації. 1949.

 

 

ЩЕДРИЙ ТАЛАНТ

Генка почав поквапливо одягатись.

– Я теж з тобою, – рішуче сказав він батькові, а щоб не було заперечень, додав: – Сьогодні ж неділя.

– Тоді швиденько, – посміхнувся батько.

Олексій Григорович вийшов з сином на вулицю. Привітно посміхалось сонечко, вітаючи жителів міста з приємним ранком вихідного дня. Надворі було морозно, тихо. Олексій Григорович розмовляв з сином серйозно. Та Генка вже й так вважає себе дорослим. Адже він у цьому році пішов у школу. Син охоче розповідав, до якого числа навчився рахувати, яку літеру вже красиво пише, а яка ще не виходить.

Так непомітно дійшли до Палацу культури. Олексія Григоровича вже чекали юні учасники танцювального колективу. За кілька хвилин почалось заняття.

Учасники колективу розучували новий танець. Генка в такт відстукував ногою, захоплено дивився на танцюючих.

– Стрункіше, двчатка, веселіше, хлопці, – раз у раз підбадьорював танцюристів Олексій Григорович.

В перерві зайшла мова про те, коли почав танцювати Олексій Григорович. На мить він замислився.

– Коли це почалось? 14 років тому.

… Чотирнадцять років тому Льошка Матвєєв вперше прийшов у танцювальний колектив Палацу культури металургів. Працював він слюсарем у ремонтно-силовому цеху заводу імені Дзержинського. Він не виділявся серед інших учасників гуртка. Танцював, як і більшість, в масових танцях. Не всім же бути солістами. Хлопця це і не бентежило.

Так пройшли два роки. Льошу призвали в Радянську армію. Любов до танцювального мистецтва і тут привела його в художню самодіяльність. Згодом став учасником ансамблю.

Повернувшись у рідний Дніпродзержинськ, Олексій прийшов на Дзержинку. Його прийняли на теплоелектроцентраль. помічником машиніста турбіни. В перший же вечір Олексій прийшов у Палац культури. З його кімнат, коридорів, залу повіяло привітним затишним, в душі теплом відгукнулись дорогі роки юності.

В танцювальному колективі Олексія не впізнали. Майже ніхто не пам`ятав хлопчину, який колись старанно танцював у масових танцях. Та згодом Олексій звернув на себе увагу. Спритно, красиво, чітко виконував він кожну вправу. Учасники колективу полюбили життєрадісного, привітного хлопця.

Колектив почав діяльно готуватись до Всесвітнього фестивалю молоді і студентів, який мав проходити в Москві.

– Давайте поставимо танець про наші радянські обряди, – запропонував якось Олексій.

– Зараз немає цікавих обрядів, – зауважив хтось.

– А що ти пропонуєш? – зацікавився керівник гуртка Кім Юхимович Василенко.

– Хоч би й весілля, – відповів Олексій.

Ідея сподобалась. Почались нарружені шукання: як поставити танець, звідки взяти матеріал. Життя підказало шляхи – в народі.

Олексій з Кімом Юхимовичем відправились на село. Розмови з старими людьми, весільні пісні, вбрання, весь обряд весілля – не можна було пропустити жодної деталі, треба все запам`ятати. Потім – методична література, художні твори українських класиків, суперечки навколо кожної сцени майбутнього танцю, і Матвєєв з Василенком приступили до постановки великого хореографічного твору. Напружені дні тренувань – і ось танець винесено на суд глядачеві.

В залі тиша. Глядачі слідкують за сценами сватання, заручин і весілля. Щасливих молодих поздоровляють. І найбільше радіє сват. Адже все так чудово вийшло.

Роль свата виконував Олексій Матвєєв. Талановито він зіграв її.
Скільки щирого українського гумору, енергії, життєрадісності в кожному його рухові! Від його лагідного і трошки насмішкуватого погляду віє веселощами, весь вираз обличчя свата говорить, що відбувається значна подія, що тут свято.

Глядач високо оцінив постановку і виконання танцю. Найвищої оцінки був удостоєний Олексій Матвєєв. Для нього це було значним досягненням і величезною радістю.

На всесоюзному конкурсі ансамбль “Дніпро” одержав золоту медаль і пройшов на Московський Всесвітній фестиваль молоді і студентів. Тисячі молодих делегатів всіх континентів світу, радянські глядачі з захопленням дивились “Весілля” у виконанні гуртківців-металургів. Ансамбль “Дніпро” виступав поруч з Державним українським ансамблем танцю. На Московському фестивалі танцюристів ансамбль “Дніпро” нагородили теж золотою медаллю. Такої ж високої нагороди був удостоєний окремо і Олексій Матвєєв, як прекрасний виконавець.

Де б не виступав ансамбль: чи перед учасниками Всесвітнього конгресу за загальне роззброєння і мир, чи під час Декади української літератури і мистецтва в Москві, чи на святкових концертах у Великому Кремлівському палаці – скрізь щирими оплесками нагороджували танцюристів і окремо Олексія Матвєєва.

Матвєєв – щирий, відвертий з товаришами, чуйний, люблячий батько і чоловік.

Зараз Олексій Григорович керує заслуженим ансамблем танцю “Дніпро”. Поважають його танцюристи за щиру любов до танцю, за його людяність, веселий характер.

Олексій Григорович веде велику громадську роботу. Чималу допомогу надає танцювальним колективам залізничного, новопрокатного цехів, відділу технічного контролю заводу імені Дзержинського. Він керує і дитячим танцювальним гуртком Палацу культури.

Вечорами, коли сім`я вже спить, Олексій Григорович довго сидить над книжками. Він заочно вчиться в Дніпропетровському технікумі культпрацівників на 5-у курсі. Крім того, треба проглянути багато методичної, художньої літератури, знайти щось цікаве і відтворити його в танцях. Адже скоро почнеться огляд колективів художньої самодіяльності.

Сподіваємось, що і новий танець буде хороший. Адже над ним працює людина, яка вкладає всю душу, любов, весь свій щедрий талант.

Т.Токарєва.
На знімку: керівник заслуженого ансамблю танцю Української РСР “Дніпро” О.Г.Матвєєв.
“Дзержинець” 13 січня 1963 року.

Зустріч учасників ансамбля “Дніпро” різних років. 02.11.2018.

Текст Віктора КУЛЕНКА.