Перейти до вмісту
“Клуб інженерно-технічних робітників (ІТР) металургійного заводу мав підвальне приміщення, де працював і жив кочегар (дідусь хорошого мого учня, спортивного чемпіона, випускника металургійного технікуму) і, мабуть, закінчившого місцевий металургійний інститут Віктора Кільдина, – пише в своїй книзі “Рідне Кам’янське, слободи і села, родоводи” краєзнавець, тренер з легкої атлетики Петро Петрович Коршун. – При вході в інженерний клуб, по обидва боки коридору були туалети для чоловіків і жінок, а далі – коридори, де розташовувалися судові кімнати, бібліотека, читальня з лівого боку, а з правого – буфет”. Верхнє фото з музею історії ДМК. 1900.
“Далі можна пройти за сцену, де були роздягальні для артистів і сама сцена для виступів. Центральний вхід в зал для глядачів і бічні входи в нього були закриті, щоб не заважати, а якщо проводилися танці, то всі двері були відкриті і духовий оркестр сидів на сцені. Пройти на танці могли тільки за запрошеннями”.
У коридорі були: двоє гвинтових сходів на балкон для глядачів. А коли з’явилися кінопроектори і можна було дивитися кінофільми, то на сцені опускався білий екран, а на балконі працював кінопроектор на вольтових дугах і сильному освітленні кіноплівки, що бували загоряння останньої”.
“Добре пам’ятаю вхідні ворота в Верхню Колонію, які потім зі стіною прибрали до найголовнішого магазину, але в пам’яті залишилося ще те, що десь в 30-х роках батько з робочими електриками прокладав електричний кабель від церковної огорожі в сторону бугра, де розташовувався завком профспілок. Недалеко від бугра ( метрів 15-20) росла акація і біля неї рили траншею, а там в чавунному горщику, під кришкою виявився грошовий скарб із золотих монет. Ми, хлопці, тут як тут з’явилися, а потім міліція чи КДБ все забрали, а робочі рили далі до гори траншею”.
До Дня Незалежності в Дніпродзержинську обладнали ще один металургійний “завод”. Правда, лити метал і варити сталь тут не будуть, адже верстатів і машин цього підприємства, які стоять під відкритим небом на території Дніпровського меткомбінату, вже близько сотні років. Новинка, яку придумали в адміністрації ДМК виконує функцію музею металургії, який в Україні поки єдиний. “У Миколаєві є музей-корабель, а в Донбасі – музей залізничного транспорту. Ось ми і подумали, що у нас теж повинен бути свій оригінальний технологічний музей!” – розповідає музейний працівник Ніна Циганок. Ідея відкрити музей на вулиці з’явилася у генерального директора ДМК ще рік тому. З’ясувалося, що за останні роки на підприємстві зібралася маса застарілої техніки, яку вже через 10-15 років з легкістю можна буде назвати раритетом, зразків якого в світі залишилися одиниці, тому і вирішили устаткування не списувати, а перетворити його в народне надбання. Фото Я.Куценко. 26.08.2010.
Текст Вктора КУЛЕНКА.
Вам також може сподобатись
