FOTIK

ІСТОРИЧНІ МИТТЄВОСТІ МІСТА

Спорт

“ЗОЛОТА” СПОРТИВНА СІМ`Я ВИШНИЦЬКИХ

 

Заслужений тренер України з плавання Галина Василівна Вишницька і майстер спорту з класичної боротьби Іван Олексійович Вишницький 25 квітня відзначили золотий ювілей спільного подружнього життя.

З ювілярами, сім’єю Вишницьких мені довелося зустрітися напередодні від’їзду Івана Олексійовича в Казахстан. “Завтра (27 квітня) я і мій учитель Лев Рудольфович Єжевський відлітаємо до екс-президента Казахстану Нурсултана Абішевича Назарбаєва. Він нас особисто запросив до себе в гості, – каже І.О.Вишницький. – При зустрічі я нагадаю, що Нурсултан єдина людина, яка перемогла мене в сутичці через 17 секунд. Ми тоді були зовсім молоді люди. Проводили спільні тренування. Я займався вільною боротьбою і звик в сутичку вступати з розпростертими руками, хапаючи за ноги. Хотів його протягнути. А він “класик” і хитро пірнувши під мене, провів прийом “кнут”, і я несподівано опинився на килимі…”

ВІН – БОРЕЦЬ

Дитинство Івана Вишницького, як і тисяч інших хлопчаків післявоєнного часу (Іван народився 6 квітня 1941 року), які втратили батьків на фронті, було складним. “Я вдячний людині, яка долучила мене до спорту, яка зробила з хуліганистого хлопця справжнього чоловіка. Невідомо де б я опинився, якщо б не спорт”, – розповідає І.Вишницький. А познайомився з боротьбою Іван завдяки патріарху цього виду спорту в Кам’янському, тренеру Льву Рудольфовичу Єжевському. З тих пір 15-річний хлопчина “захворів” спортом. Три рази в тиждень Іван приходив на тренування, освоюючи мистецтво боротьби до знемоги. Він був фізично сильним, пропорційно розвиненим борцем. На килимі працював серйозно, терпляче, як і в житті. Іван Вишницький захищав честь спортивного товариства “Труд” і був збірником України по “Авангарду”. Вісім разів ставав призером ЦР СТ “Труд” не тільки з греко-римської боротьби, а й самбо, вільної боротьби, боксу, штанги, метання молота.

Незважаючи на велику кількість медалей, жетонів, дипломів і грамот, І.О.Вишницький вважає своєю найціннішою нагородою значок “Майстер спорту СРСР”. “У 1963 році в Дніпродзержинську не так вже й багато було володарів цього звання. Знаєте як я радів, коли отримував значок і посвдчення при заповнених вщерть трибунах стадіону “Перемога”!, – розповідає з блиском в блакитних очах ювіляр.

 

 

Після завершення активних виступів у спорті, І.Вишницький з 1978 р перейшов на тренерську роботу, за час якої в спортивних клубах “Промінь” і “Прометей”, а також в ПТУ № 26 підготував чимало борців. Найталановитішим з учнів він вважає Едуарда Єрьоменка, якого виховував до четвертого класу. Єрьоменко був призером чемпіонатів СРСР, світу і Європи з кіокушин карте, дзюдо, самбо, заснував український хортинг. І нині учень І.О.Вишницького вже сам є Заслуженим тренером України з кіокушин карате.

ВОНА – ПЛАВЧИХА

Галина Василівна Прокоф’єва народилася 13 березня 1946 року в Псковській глибинці. У школі улюбленим предметом була фізкультура. Тому всі вчителі радили після закінчення школи вступати в фізкультурний інститут. “Я так і зробила, вступивши в 1964 році в Ленінградський інститут імені Лесгафта на спортивне відділення, – згадує Галина Василівна. – Спочатку боялася, все-таки викладали професори, а я ж була проста селянська дівчина. Але з часом звикла. Стала активно брати участь в художній самодіяльності. Любила співати. Мені пропонували перевестись на педагогічний факультет. Але я спорту не змінила. Після закінчення інституту до нас з Дніпродзержинська приїхав директор ДЮСШ “Прометей” Олександр Митрофанович Ступак, набирати тренерів для занять з плавання. У той час завершувалося будівництво 50-метрового басейну “Прометей”. Разом з ним в Дніпродзержинськ поїхали троє випускників, серед них була і я”. Правда двоє довго не затрималися. А Галина вийшла заміж, та так і залишилася в Дніпродзержинську.

 

“Івушка (так ласкаво вона називає Івана, – прим. автора) підкорив моє серце відразу, як тільки ми вперше зустрілися в коридорі профкому ПХЗ”, – згадує Заслужений тренер України з плавання Галина Василівна Вишницька.

“Я працював у піонерському таборі імені Віті Коробкова. Але мене в той день (23 серпня 1968 року) викликала до себе голова профкому Марія Матвіївна Заварюхіна, – посміхаючись розповідає І.Вишницький. – Підходжу до її кабінету, а там сидять дві дівчини. Галина мені відразу сподобалася. Між нами будьто би проскочила іскра. Як то кажуть, любов з першого погляду. Познайомилися, і в той же вечір я прийшов до них в кімнату № 29 гуртожитку на вулиці Долматова, 19. Приніс дві пляшки шампанского. Наступного дня поїхав на змагання з важкої атлетики в Дубно. Повернувшись, через кілька днів знову поїхав, але в Ногінськ. Я як майстер спорту СРСР, член збірної Центральної Ради тоді дуже часто їздив по країні”.

Молоді люди довіряли один одному. Про те, що хтось із них може змінити навіть і не думали. “У нас були, так і залишилися на все життя, хороші відносини. Іван дуже добра, поступлива людина. З ним відчувала себе як за кам’яною стіною. Я до всього іншого в родині завжди була відомою. Мені імпонувало, що він ніколи не вказував якою косметикою мені користуватися, у що одягатися. До весілля ми в основному проводили час на Дніпрі, каталися на санках або на ковзанці”, – пояснює Галина Василівна.

СІМЕЙНІ СПОГАДИ

25 квітня 1969 року Іван і Галина розписалися в Будинку щастя. Весілля відзначили в Палаці Горького. А в 2006 році вони повінчалися в церкві. “На весіллі у нас гуляли десь чоловік тридцять п’ять. Я запросив всіх тренерів ДЮСШ “Прометей” і друзів-спортсменів. З боку Галини приїхали її мама і дві сестри. Музичний супровід безкоштовно організував мій товариш, саксофоніст. Ми тоді танцювали, співали народні пісні, “Підмосковні вечори”, “Черемшину”. Дарували нам найпростіші, але необхідні побутові речі”, – згадує Іван Олексійович.

 

“Десь ще зберігається подарована ковдра, – посміхаючись, доповнює Галина Василівна. – У власну квартиру я прийшла з валізою, а Ваня з розкладачкою. Так, ще він мені подарував швейну машинку “Подолка”. До відкриття басейну
“Прометей” я трохи попрацювала в “Дельфіні”. Жили ми спершу дома у Вані на вулиці Ленінградській, 104 кв.55. Потім отримали власну квартиру”.

Влітку 1969 року молодята працювали в піонерському таборі. І коли до них зі своєю свитою приїхав директор ПХЗ Михайло Прокопович Аношкін, з яким Іван Олексійович був у дружніх стосунках, Вишницький вирішив попросити дати йому квартиру. “Михайло Прокопович сказав, щоб я підійшов без всякої черги до нього в понеділок. Я так і зробив, – згадує І.О.Вишницький. – При мені він подзвонив Заварюхіній і сказав: “Марьюшка, зараз до тебе підійде Ваня, ти знаєш по какому поводу”. Марія Матвіївна мені запропонувала попрацювати в піонерському таборі ще серпень, потім піти у відпустку. “Прийдеш з відпустки, квартира вже буде”, – повідомила вона мені радісну звістку. І в жовтні ми з Галиною вже переїхали у власну двокімнатну квартиру. І не десь у чорта на куличках, а на тодішньому проспекті Леніна в будинке, де знаходився гастроном “Придніпровський”. А через дев’ятнадцять років нам через двох різностатевих дітей дали трикімнатну квартиру в цегляній висотці на вулиці Алтайській, де ми живемо по теперішній час”.

Незважаючи на те, що подружжя вже давно на заслуженому відпочинку, вони продовжують працювати. “Я беззмінно вже 51 рік стою на бортику басейну. І мені дуже приємно, коли батьки просять прийняти своїх дітей в мою групу. Вже й онуки моїх перших учнів ходять до мене на заняття. Ось зараз займаюся з дівчинкою Дениса Завгороднього. До речі, за виховання Дениса, учасника Олімпійських Ігор в Атланті, я отримала звання Заслуженого тренера України”, – розповідає Галина Василівна Вишницька. Треба ще нагадати, що тренер виховала чотирьох майстрів спорту з плавання.

А Іван Олексійович у вихідні дні займається з хлопцями загальнофізичною підготовкою. “Не хочу, щоб моє тіло атрофувалась”, – бадьоро коментує він свою роботу.

За батьківським шляхом пішов їхній син. Олексій став тренером з боксу. Та й старша Анжела, хоча працює вихователькою в коледжі, але у вільний час тренує малюків плавати. До речі, син Олексія і внук ювілярів, теж займається боксом.

Ось така живе в Кам’янському дружна спортивна сім’я Вишницьких.