Перейти до вмісту
Якось Людмилі Гайдученко наснився сон, як вона вважає пророчий. “Таких снів у моєму житті було мало, але це один із них, – пише у своїй книзі “Без права на помилку” Людмила Григорівна Гайдученко. – Уві сні я побачила себе на п’єдесталі, і Олексієнко Олександр Дмитрович вручав мені медаль. Бачу, за спиною майорять прапори, прапор Радянського Союзу з серпом і молотом над моєю головою. Я прокинулася”. Людмила зрозуміла, що то знак. Цього ж дня вона пішла на пошту, зателефонувала до спортивного клубу “Дзержинка” і повідомила Олександра Дмитровича, що приймає його пропозицію працювати тренером з важкої атлетики. Так вона опинилася у Дніпродзержинську (зараз Кам’янське). “Мій приїзд якраз співпав із політичною подією ГКЧП, але я була прийнята на роботу тренером з важкої атлетики. Мені дали кімнату в гуртожитку поруч зі спортивним клубом, “підйомні”. Були створені всі умови для роботи та тренувань. Запис у трудовій книзі – 20 серпня 1991. Пам’ятаю як їхала додому в поїзді, а навколо тільки й обговорювали поточні політичні події. Але мені було не до цього. Я їхала повна сил, надій і впевненості в майбутньому. Переді мною відкривався чудовий світ сили, і я твердим і впевненим кроком ступила на дорогу, що веде до нього, – пише Гайдученко. На верхньому фото Л.Гайдученко та тренер з важкої атлетики О.Д.Алексєєнко (праворуч).
Службу в армії Олександр Дмитрович Алексеєнко проходив на Далекому Сході. Там же і залишився жити. Працював в спорткомітеті Хабаровської крайової ради ДСТ “Труд”. 1968.
Подяка судді республіканської категорії О.Д.Алексеєнко за відмінне суддівство змагань VII Спартакіади УРСР з важкої атлетики. Ворошиловград. 1979.
Збірна ЦР “Динамо” з важкої атлетики. Верхній ряд крайній ліворуч О.Д.Алексеєнко. Другий ряд по центру Сергій Нагірний. Феодосія. 1988.
А.Гагал і О.Алексеєнко. Чемпіонат України з важкої атлетики. Миколаїв. 5-10 вересня 2005 року.
Текст Віктора КУЛЕНКА.
Вам також може сподобатись
