Перейти до вмісту
Майбутній футболіст дніпродзержинського “Металурга” Микола Голік мешкав у Сєверодонецьку. Після семирічки хлопець продовжив навчання у Луганському спортінтернаті у тренера Юрія Михайловича Ращупкіна. Разом з ним ази футболу вивчали Сашко Сорокалєт, Вовка Кобзарєв, Саша Бережний, які згодом грали у київському “Динамо”, дніпропетровському “Дніпрі”, у складах збірних СРСР. Закінчивши навчання, Голіка та ще кількох хлопців забрав у сєверодонецький “Хімік” Людвіг Андрійович Шубін. Вже на початку спортивної кар’єри у майбутнього футболіста трапилася серйозна травма хребта. “У 9 класі граючи на Кубку Радянського Союзу серед спортінтернатів, у фіналі ми “влетіли” 4:2 господарям, харків’янам. Проти нас грали Балтача, Безсонов. Я на той час виступав на позиції півзахисника під №11. У цьому матчі і гол забив і травму отримав, – з болем в очах згадує М.Голик. – Я вистрибнув, а гравець підсів під мене. Перший місяць на візку їздив, щоб не навантажувати спину. Мама, проводячи біля мене безсонні ночі, пролила чимало сліз. А я боявся навіть сутулиться. Тому що в спині стріляло так, що страшно було”. Лікар сказав батькам, що синові треба відволіктися від футболу взагалі. “А як відволіктися? – каже Микола. – На той час Юрій Михайлович Ращупкін прийняв сєверодонецький “Хімік”. І, йдучи з інтернату, він мені каже: “Коля, треба паузу зробити. Давай, мабуть, додому. Підлікуєшся. А потім я тебе заберу до себе”. Повернувшись додому, до Сєверодонецька, Микола Голік почав займатися музикою. І в нього це стало непогано виходити. “Я грав на бас-гітарі в створеному нами ансамблі “Аргонавти”. Бітли для нас були як ікона, ми них стали наслідувати. Влітку грали на танцях у міському парку, іноді в селищі Південний, а взимку – у Палаці культури будівельників. Десь рік я ось так відволікався від футболу. І напевно не дарма. Мені ставало все краще і краще”. Тренер дозволив юнакові потихеньку почати тренуватися. Якось “аргонавти” поїхали в ліс на маївку. “Я весь час боявся побігти. Але тоді в лісі побіг. Болю не відчув. Я вперед. Подзвонив Ращупкіну…”, – згадує Голік. На верхньому фото: Микола Голік присів (другий праворуч).
По протекції Ращупкіна, Микола Голік попав служити у Одеський військовий округ. “В Одесі робили відбір гравців. Там я познайомився з Сергієм Шевченком, Льошею Руденком, Сергієм Піддубним, Володею Романенком (згодом гравцями “Суднобудівника”, “Чорноморця”). Потім нас відправили до Євпаторії, в команду, яка грала в Чемпіонаті Криму і в чемпіонаті Одеського округу: Я ж танкіст, навідник зброї, – сміючись розповідає колишній футболіст, – незважаючи на те, що там грали керченський “Океан”, “Титан” з Армянська, “Атлантика” (Севастополь), ми були в лідируючій трійці. Ось так життя повернуло мене у футбол”. На зборах у Євпаторії тренувалася команда запорізького “Трансформатора”, яка грала за колектив фізкультури. “Тренери цієї команди мені запропонували після дембеля грати за них, сказавши, що я отримуватиму зарплату в 350 рублів. – каже Микола Петрович. – Я зателефонував Ращупкіну. Він запропонував “потертися” у Запоріжжі півроку. Одразу ж після дембеля у травні 1979 року я поїхав туди, де дограв друге кол”. На фото: рядовий Микола Голік.
Коли приїхав у відпустку, то до нас додому зайшов тренер Олексій Іванович Расторгуєв. Побалакав спочатку з моїм батьком, потім мені запропонував грати за кіровоградську “Зірку”. Тоді це була найсильніша команда. Якраз перед моїм приходом, з неї Вадим Євтушенко та Михайло Михайлов перейшли грати у київське “Динамо” та “Дніпро”. Я довго не роздумуючи погодився”, – згадує М.Голік. Коли Микола прийшов у команду, то йому було в кого навчатись. У “Зірці” зібралася гарна плеяду досвідчених гравців. Це була хороша школа, де можна було щось запозичити. На фото: грамота, якою М.Голіка нагородили за успішний виступ “Зірки” у другій лізі СРСР. 1980.
“З дружиною ми виросли на одному майданчику в будинку. Вона в першій квартирі, я в другій, – розповідає Микола. – Я одружився з Ларисою в березні 1980 р., коли грав за кіровоградську “Зірку”. Ми приїхали з тренером Расторгуєвим прямо до мене на весілля. Відгуляли і на другий день відлетіли до Кіровограда. У Дніпродзержинськ я її перевіз, коли народився мій первісток Костя. Хоча за традицією і Петра Лариса народжувала теж у Сєверодонецьку”.
У Миколи Голіка на руках син Петька з кубком, завойованим командою “Радист”. Червень 1993 року.
Текст Віктора КУЛЕНКА.
Вам також може сподобатись
