СПОРТ ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА-КАМ`ЯНСЬКОГО В ФОТОГРАФІЯХ. № 1326

Георгій Васильович Бутов 53 роки віддав Дзержинці, працюючи інженером-конструктором у проєктному відділі. А ще Бутов був одним з провідних гравців заводської волейбольної команди післявоєнних років. “З 1947 по початок 60-х років минулого століття я тренувався в спортклубі металургів під керівництвом прекрасного тренера і людини Олександра Никифоровича Тимохіна, – розповідає Г.Бутов. – Волейбольна команда Дзержинки тоді неодноразово ставала чемпіоном міста і області, не раз брала участь в першостях Центральної ради профспілки металургійної промисловості країни. Пам’ятаю, в 1950 році, в Магнітогорську, ми стали срібними призерами Центральної ради цієї профспілки, в важкому матчі перемігши сильну збірну заводу ім.Петровського (Дніпропетровськ). А чемпіоном в той рік стала команда Магнітогорського меткомбінату – одна з найсильніших тоді в СРСР. у цій команді майситрів грав і майбутній директор нашого комбінату Костянтин Носов. Пам’ятаю, на майках у всіх наших хлопців було написано “Дзержинка”, і ми, молоді, пишалися тим, що стали призерами всесоюзних змагань!

Дивно, але в ті нелегкі, напівголодні післявоєнні роки стадіон “Металург” просто “кипів” – був букавльно переповнений молоддю, яка бажала потренуватися. Ви не повірите, але перед спортзалами нашого спортклубу … шикувалися черги! Закінчували виступати легкоатлети, тут же приходили гімнасти. А через деякий час їх уже “підпирали” волейболісти … Керував тоді колективом фізкультури заводу чудовий організатор спорту Василь Антонович Худенко.

У збірної Дзержинки грали в ті роки відомі в місті волейболісти. Багатьох з них вже немає в живих, але пам’ять про ці справжніх лицарів волейболу не повинна померти. Назву тих, кого добре знав, кого пам’ятаю. Це – Арнольд Моїсеєнко, Юрій Кальвасинський, майбутній начальник електроремонтного цеху Володимир Лелека, інженер-конструктор Юрій Чевела, Віктор Дробний. До речі, на заводі була тоді і хороша жіноча волейбольна команда (її теж Тимохін тренував). Грали Валя Козіна, Валя Ковель, Марія Хлопотіна, Тамара Перчаткіна і – моя дружина Людмила Бутова.

Зрозуміло, жодна заводська спартакіада ​​не проходила без волейбольного турніру, брати участь в якому було справою честі кожного цеху і відділу”.

Волейболісти  Дзержинки (кінець 1940-х років): Г.Бутов, тренер О.Н.Тимохін, четвертий  в ряду стоячих – Вадим Рязанцев, Г.Куценко (відомий в місті хірург). Сидить – В.Доценко, у військовій формі – майр Нюшков.  Верхнє фото з газети “Знамя Дзержинки” 25.02.2009. Автор текста В.Кашнер.

Зі спогадів І.В.Подзерко – ветерана праці Дзержинки. “У післявоєнні роки в місті було багато відкритих спортивних майданчиків, де можна було грати в волейбол. Кращим в приміщенні був спортмайданчик в ПТУ № 8 (майбутнє ПТУ № 22, а нині ВПТУ). Крім цього грати в волейбол можна було в металургійному технікумі, нині коледж. Там ентузіасти цієї гри на першому поверсі на кілька метрів поглибили підлогу, щоб тренуватися. Саме там вирослі майбутні металурги і прекрасні волейболісти Юрій Чевела і Юрій Сарандачов.

Був непоганий волейбольний майданчик і в СШ № 6, де і мені доводилося не раз грати. Крім самих любителів волейболу, майстрів, яких знало все місто, були вболівальники, які приходили не тільки на ігри – навіть на тренування улюбленої команди!

Пам’ятаю, грали в команді Дзержинки в ті роки дуже сильні гравці, подивитися на гру яких приходили маси городян, в тому числі і я. У команді був віртуозний захисник і розпасовщик Юрій Чевела. У цій команді “народився” чудовий нападник – тоді електрик новопрокатного цеху Юра Кальвасинський. Тут починав згодом один з перших майстрів спорту з волейболу в нашому місті Арнольд Моїсеєнко. І, звичайно ж, Георгій Бутов – він був просто унікальним гравцем! Порівняно невисокий на зріст, кремезний, він мав неймовірно високі стрибки, і звідти, зверху, так потужно бив “драйфом”, що часто пробивав блоки суперникв. Саме Бутов, граючи на відкритих майданчиках, перший і єдиний в місті застосовував, приводячи в захоплення уболівальників, так звану “угорську” подачу (дуже високу, “свічкою”), прийняти яку було дуже важко. Завжди зібраний, спокійний навіть на найбільш напружених іграх, Георгій Васильович був надійним, потужним генератором стабільності команди, впевненості кожного її гравця у власних силах і можливостях. Що часто сприяло перемогам”.

На фото: збірна Дніпровського металургійного заводу по волейболу: …, Ю.Чевела, Г.Бутов, Цимбалинський, Є.Іванов, Г.Куценко, тренер О.Н.Тимохін. 1950.

 

 

Відомий  в місті волейболіст Юрій Генріхович Кальвасинський (1932-2014) свою спортивну діяльність починав на Дзержинці. Потім в кінці 1950-х років перейшов працювати електриком в ЖКУ ПХЗ і грав за команду “Прометей”. Нападаючий захищав честь Дніпропетровщини в складі збірної області і двічі ставав переможцем першості ДСТ “Авангард”. На ті часи це дозволяло отримати звання майстра спорту СРСР. Але з волі бюрократичної машини це почесне звання так і не було присвоєно Юрію Кальвасинському. До кінця 80-х років він працював тренером в СК “Прометей”. Юрій Генріхович був вельми ерудованою людиною, дуже любив читати історичну літературу, з якою, за словами його товаришів, він не розлучався навіть на змаганнях. 21.12.2012.

 

Під час відкриття Палацу спорту пройшли волейбольні змагання, в яких прийняли участь жіночі команди. 27.08.1959.

 

Ветерани-волейболісти Петро Васильович Гричук і Олексій Васильович Чоха. 28.07.2021.

Текст Віктора КУЛЕНКА.