ШТУРМОВИКИ ЕФІРУ

З середини 20-х років минулого століття в СРСР почався бурхливий розвиток радіомовлення. У той період були досягнуті значні успіхи в здійсненні ідеї створення “газети без паперу”, без проводів, з мільйонною аудиторією.

ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ З ДЕТЕКТОРНИХ ПРИЙМАЧІВ

У 1922 році в СРСР вступила в дію перша радіомовна станція, на ті часи найпотужніша в світі. З 12 жовтня 1924 року розпочалося регулярне радіомовлення, яке в той час велося на довгих і середніх хвилях. Це викликало великий інтерес, особливо серед молоді. Прослухавши перші передачі, багато хто захопився технічною стороною справи, почали будувати приймачі. Характерно, що в ті роки більше 80% всіх приймачів були саморобними. У багатьох містах країни ентузіасти радіотехніки стали об’єднуватися в гуртки. Вони конструювали найпростіші детекторні приймачі, влаштовували колективне прослуховування передач широкомовних станцій.

У роки другої світової війни радіотехніка зробила якісний стрибок у своєму розвитку. Крім радіомовлення і радіозв’язку на той час з’явилися такі нові напрямки радіотехніки й електроніки, як радіолокація і радіоастрономія. У 1946 році керівництво радіолюбительським рухом в країні було повністю покладено на Центральну раду ТСОАВІАХІМу. Це був важкий період в історії радіоаматорства. По суті все доводилося починати з нуля. Надійним помічником в області організаційної роботи та створення матеріально-технічної бази була велика армія радіоаматорів, в тому числі демобілізовані воїни-радисти, які повернулися до мирного життя. Вони готові були віддати весь свій вільний час улюбленому захопленню, внести свій вклад в розвиток радіоспорту і аматорського конструювання.

 

Значок “Юний радіолюбитель”

Важливу роль у справі подальшого розвитку радіоспорту в країні зіграло затвердження в 1952 році Єдиної спортивної технічної класифікації радіоаматорів ДОСААФ. Були введені почесне звання “Майстер радіоаматорського спорту” і спортивні звання радіоаматора першого, другого і третього розрядів. Вони присвоювалися за виконання відповідних вимог і норм в ході радіозмагань. Одночасно були засновані нагрудні знаки, які видавалися за досягнення в області радіоспорту і здачі класифікаційних норм.

Це нововведення в значній мірі сприяло пожвавленню радіоспорту в країні. У радіоклубах і первинних організаціях Товариства стали створюватися спортивні команди радистів, проводилися кваліфікаційні змагання для здачі норм на спортивні розряди. В результаті склалася певна система організації змагань з радіоспорту. Стали традиційними всесоюзні змагання по радіозв’язку телеграфом і телефоном, які проводилися кілька разів на рік. У листопаді 1953 року Дзержинський радіоклуб (нині Нижегородська область в Росії) провів перші змагання ультракороткохвильовиків. У вересні 1963 року був проведений перший чемпіонат СРСР, в якому брало участь 11 команд. В результаті дводенних змагань перемогла збірна команда України, а звання чемпіона виборов Михайло Тищенко з Дніпропетровська.

ДНІПРОДЗЕРЖИНЕЦЬ З ПОЗИВНИМ UB5CHI

Не відставав у цьому плані і Дніпродзержинськ. У місті були гуртки, виховавші чимало фанатів-радіоаматорів. Спогадами про свою радіоаматорську роботу поділився Віталій Іванович Шрамко (на верхньому фото).

“Не претендуючи на опис початку радіоаматорства в нашому місті, зупинюся на періоді з 1956 по 1962 роки, – розповідає В.Шрамко. – Моя перша спроба “захворіти” цим хобі відноситься до 1953 року, коли я вчився в шостому класі. Напроти нашого будинку, в жіночій середній школі № 18 (надалі будівля магазину “Меркурій”) був Палац піонерів. З технічних в ньому працювали авіамодельний, судномодельний і радіогурток. я хотів записатися в радіогурток. Але керівник Віктор Петрович Жировой відмовив, мотивуючи тим, що я ще маленький. Тоді я почав відвідувати судномодельний гурток, а радіо вирішив освоїти самостійно. Величезну допомогу в освоєнні радіосправи мені надав журнал “Юний технік”, який виписувала наша сім’я, а також книги по радіоаматорським конструкціям. Вирішив повторити шлях всіх радіоаматорів і зробити детекторний приймач. У магазинах тоді напівпровідникових діодів не було, але опис, як виготовити діод був. Це ще послужило і початком мого освоєння хімії. Не все спочатку виходило гладко. Але з часом такі конструкції, лампові приймачі вже стали працювати. У 1956 році, навчаючись в індустріальному технікумі, я дізнався, що в тридцять першій школі організувався радіогурток, яким керував умілий організатор Фелікс Романович Козловський.

Керівник радіогуртка В.П.Жировий

Найбільш активними радіоаматорами того часу були В.Гринець (позивний UB5AJQ), який влаштувався на водонапірній вежі Соцміста, а також В.Шікер (AKF), О.Бєлоусов (UB5AJR), Н.Турівний (UB5DNG), В.Заходайло, І.Базанов та інші. Часто в клуб приходив вчитель праці Гавриїл Дмитрович Кугот, який отримав дозвіл на роботу колективної радіостанції у своїй СШ № 25. У 1958 році ми, молодь, отримали дозвіл на будівництво і роботу радіостанцій. Радіоклуб так само отримав дозвіл UB5KNH. Я тоді працював з позивним UB5CHI. Попутно з закінченням індустріального технікуму, закінчив і радіоаматорські курси.

 

Посвідчення в.Шрамко про закінчення курсів радіомайстрів при Дніпродзержинському самодіяльному спортивному радіоклубі ДТСААФ.

Активність в ті роки була дуже хороша. За один день можна було зв’язатися з шістьма-вісьмома районами. У мене з’явилися друзі по всьому Радянському Союзу. Пригадую, як допоміг одному товаришеві, Рустему Ессенаманову. Дістав потрібні йому деталі для радіостанції і відіслав поштою. Часто змагання починалися в нуль годин і тривали двадцять чотири години безперервно. Одного разу, вийшовши в ефір, чую йдуть змагання. Відразу включаюсь. Після змагань пишу звіт і відправляю, разом з усіма QSL. Потім на радіоклуб приходить відповідь”.

РОБОТА ПІД ПИЛЬНИМ ОКОМ КДБ

У радіоаматорській діяльності В.Шрамко були і неприємні моменти, пов’язані з органами держбезпеки. “Якось раз до нас додому прийшли співробітники КДБ, – згадує Віталій Шрамко. – Перевірили наявність дозволу на радіоаматорську діяльність, а також поцікавилися як веду апаратний журнал, чи записую всі радіоррзмови. Йдучи, сказали, що приходили за скаргою одного з сусідів. потім я дізнався, що “пильний” сусід думав, що я радіохуліган, і вирішив органам “допомогти”.

Через пару років, коли средньохвильовики вирували в ефірі, мене повісткою викликали в КДБ, що тоді перебував на вулиці Пеліна (зараз Гімназійний проспект). Привід був такий, що, нібито я зв’язався з Керки (туркменське селище), а по реєстрації на цій станції немає такого імені. Я приніс апаратний журнал і показав запис з цією станцією. За кодом позивного це була колективна станція, тому постійного імені і не могли бути. Заплутати і “зачепити” мене кадебісту не вдалося. Виявилося, мене хотіли привернути до робіт з ловлі радіохуліганів. Але отримали відмову.

 

Апаратний журнал аматорської радіостанції RB5CHJ

Я вже працював і вчився на вечірньому відділенні індустріального інституту, тому мої радіоаматорські справи почали стихати. Через кілька років місце Козловського зайняв Жировой. Віталій Петрович зажадав, щоб радіоаматори, рідко працюючі в ефірі, здали свої дозволи на закриття. Я, як і багато хто, не став сперечатися і припинив свою роботу. Не можу сказати, що я такий зубастий радіоаматор, але роки, пов’язані з цим, вплинули на моє подальше життя”.

Про участь Віталія Шрамко в різних змаганнях свого часу писалося в газеті “Дзержинець”. Наприклад, 11 січня 1962 року було опублікована замітка “На коротких хвилях”. “У місті Кірові відбулись змагання радіолюбітелів-ультрахвильовиків. У них взяли участь спортсмени Дніпропетровського радіоклубу ДТСААФ. Наші земляки встановили найбільшу Кількість радіозв`язків і завоювали першість. Віталій Шрамко нагороджений дипломом першого ступеню, Анатолій Масальський – дипломом другого ступеню, а команда Дніпродзержінської школи-інтернату № 3 – дипломом третього ступеню”.

МІСЬКИЙ КЛУБ”ПРОМЕТЕЙ”

В кінці 50-х початку 60-х років в Дніпродзержинську активно працювали кілька колективних радіостанцій. Під керівництвом і контролем ДТСААФ колективні радіостанції були організовані в  ПТУ № 26 На останньому поверсі гуртожитку ПТУ № 26 була колективна радіостанція з позивним UK5EGJ), (загальноосвітніх школах № № 7, 13, 31, в металургійному технікумі (нині коледж), на станції юних техніків Соцміста, в ПК Металургів. Колективні радіостанції об’єднували більшість всіх радіоаматорів міста та навколишніх сіл і селищ. Були відкриті радіогуртки і курси підготовки радіомеханіків по ремонту матеріально-технічної бази телевізорів, радіоприймачів та іншої радіоапаратури, радіокласи з вивчення телеграфної азбуки Морзе. Підготовлених абітурієнтів після заповнення і перевірки заяв, анкет і біографій брали в спостерігачі з випробувальним терміном активності в ефірі. І тільки після звіту про радіоспостереження в картках, по апаратному журналу, присвоювався радіоаматору індивідуальний позивний. В ті часи, щоб мати свій трансивер або радіостанцію, потрібно було самим їх виготовити. Для цих цілей радіоаматори об’єднувалися в радіогуртки і в радіоклуби.

Ідея створити міський радіоклуб приходила до багатьох радіоаматорів, але впровадив її в дійсність військовий моряк Тихоокеанського флоту, досвідчений радист, активний радіоаматор і організатор Юрій Йосипович Коваль (UR5ES). Він не тільки юридично організував радіоклуб “Прометей” на базі міського ДТСААФ, але і придбав через військкомат і дирекції заводів ДМК і “Азот” технічну апаратуру для радіокласу і приймально-передавальну апаратуру для радіоклубу.

 

Ю.Й.Коваль – організатор радіоклубу “Прометей”

У створенні радіоклубу і його матеріальної технічної бази брали участь багато радіоаматорів міста. Ось далеко не повний список активних радіоаматорів: Сергій Іванович Байрак (UR0EX), Микола Костянтинович Цукарєв (UT3EK), Віктор Вікторович Завгородній (UT3EV), Василь Дмитрович Катрін (UR5EPV), Юрій Іванович Панасенко (UT3ET), Микола Федорович Мотиль (UT7EJ), Микола Григорович Казбич (UT5EW), Олексій Олексійович Кушнерєв (UR5ECD).

Радіоклуб, на початку своєї роботи, переїжджав в місті по школах, технікумах, заводах з апаратурою і антенним господарством, поки в кінці ХХ століття не зупинився в будівлі ТСОУ (колишнє ДТСААФ) за адресою вул.К.Маркса (нині вулиця Роберта Лісовського), 7-А. Весь цей час з 1960 по 2010 рік беззмінним керівником радіоклубу був Юрій Йосипович Коваль. За час його керівництва радіоклуб багаторазово брав участь у змаганнях і експедиціях по Радянському Союзу, займав призові місця і отримував дипломи, кубки, QSL картки з усіх континентів. Юрій Йосипович був ініціатором і організатором створення ЛРУ (Ліги Радіоаматорів України). Кермо влади радіоклубу Ю.І.Коваль передав М.П.Бадуну (US3ED).

А ця замітка про Ю.Ковальова була надрукована в “Дзержинці” 9 вересня 1959 року.

 

“Чути! Чути голос далекого друга, колеги по радіоспорту. Обличчя службовки Віри Толмачової і електрика новопрокатного цеху заводу імены Дзержинського Юрія Коваля радісно сяють. Як приємно завдяки радіостанції, зробленій власними руками, установити зв`язок з радіоаматорами своєї країни і за рубежем, які знаходяться за тисячі кілометрів, поговорити з ними в ефірі.

Віра Толмачова і Юрій Коваль активні члени міського самодіяльного радіоклубу, пропагандисти радіотехнічного спорту. В тому, що клуб вже нараховує 270 членів – чимала заслуга цих ентузіастів радіосправи. Вони прищеплюють молоді любов до радіо, допомагають їй робити апарати, дають інструкції”.

На знімку: В.Толмачова і Ю.Коваль біля любительської радіостанції в міському клубі.

Текст Віктора КУЛЕНКА.