СПОРТ ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА-КАМ`ЯНСЬКОГО В ФОТОГРАФІЯХ. № 1054

 

Дитинство Владика Лобанова пройшло на МОПРівській вулиці. Це район колишнього Баглія. Перші три класи хлопчик навчався в СШ № 37. Дитинство проходило як і у всіх його однолітків. Після школи на пустирі ганяв з товаришами м’яч, грали в війнушку, лазили по деревах, стріляли з рогатки. Та хіба мало які турботи були у пацанів. Ідилію проживання в найзеленішому і самому квітучому районі міста перервав переїзд батьків в нову квартиру. “І занесло ж нас під три чорти, в необжитий, що продувається всіма вітрами, пустельний лівий берег”, – каже Влад. Це зараз він прикипів всією душею до рідного вже лівобережжя. А тоді … Нові сусіди, шкільні друзі, вчителі. Все було якось незвичайно. Недовго довелося Лобанову провчитися і в СШ № 40, всього четвертий і п’ятий клас. Батьки перевели його в 39-у гімназію, де хлопець і отримав середню освіту. Можна сказати, що Владлен навчався непогано. Крім трійок в атестаті з української мови та інформатики всі інші оцінки “4” і “5”. За вдачею він гуманітарій. Подобалися йому історія, географія, природно фізкультура, і … початкова військова підготовка. Мама, Людмила Іванівна дуже часто з’являлася в школі, але не з приводу навчання, а в цілях виховної роботи її сина з поведінки. “Класний керівник говорила, що якщо б я менше відволікався, балувався, то міг стати срібним медалістом”, – згадує Лобанов.

 

Влад Лобанов готувався вступити після закінчення школи в Рязанське вище військове повітряно-десантне училище (РВПДУ). Для цього він пройшов курси, які тоді проводилися в СШ № 29. За плечима випускника школи були навіть два стрибка з парашутом, які він зробив в Дніпропетровську. Один з вишки, другий з літака “кукурузника”, приблизно з 800-метрової висоти. “У мене навіть є нагорода, яку отримав на зборах призовників 9-10 класів за стройову підготовку”, – згадує В.Лобанов. Вивезли тоді всіх хлопців цього віку з восьми шкіл Дніпровського району у військово-польовий табір в район Лобойковки і два тижні навчали всякій військовій майстерності. Ось там в стройовій підготовці клас, в якому навчався Лобанов, став першим, і особисто він в індивідуальній програмі краще всіх виконав команди. За це допризивник Лобанов був нагороджений грамотою, будильником і напутніми словами: “Щоб команда “Підйом” була чутна!”.

“Перший раз в житті я дізнався, що таке позачергове чергування. Після команди “Відбій” не вийшло швидко заснути. В голові було багато ідей, ось ми і вирішили їх втілити в життя. Збиралися тихенько проникнути в сусідній намет, вимазати гуталіном обличчя сплячих там хлопців і прибити цвяхами кеди до землі. Але на гарячому було спіймано черговим по табору. У “нагороду” довелося чистити кілька мішків картоплі”, – з усмішкою продовжує згадувати Владлен.

 

 

А у військове училище В.Лобанов так і не поступив. У військкоматі йому сказали, що одного бажання мало, необхідні зв’язки, щоб стати курсантом РВПДУ. А їх-то у юнака і не було. Але школу життя він все-таки пройшов. Спочатку прослужив рік у Чехословаччині в місті Єсеник. А коли з Чехословаччини почали виводити радянські війська, гвардії старшина, артилерист Владлен Лобанов дослужував в Горькому (нині Нижній Новгород). “Під час проходження армійської служби мене до спорту долучив земляк, Олег Процай. Він до цього вже два роки ходив в секцію карате. Ми з ним практично щодня вивчали різні прийоми, займалися силовими вправами, підтягувалися на перекладині”, – говорить Влад. Для солдата Лобанова вивчення карате не було чимось незвичайним. Справа в тому, що він ще навчаючись у 9-10 класах відвідував секцію рукопашного бою “Юний десантник” ФОК ДДРЕС, де тренування проводили Поволоцький і Гершинський. Вже пізніше з’ясувалося, що назва секції була тільки прикриттям (в ті часи цей вид спорту був під забороною). Були там звичайно прийоми з дзюдо, але 80-90% вивчали там шотокан-карате. “В руках у нас були імітаційні автомати, але всі прийоми, вся робота йшла по системі вивчення східного єдиноборства. Потім, коли все стало легально і я показував знайомим прийоми, які вивчив, то вони з подивом констатували: “Так ти ж карате вивчав!”, – розповідає Лобанов.

 

Відслуживши армію В.Лобанов спорт не кинув. З січня 1992 року і до цього дня він всі свої сили, все вміння віддає іншому східному єдиноборству – тхеквондо. Перший тренер Валерій Малофєєв дав йому ази цього корейського виду спорту ще коли Владлен навчався в “Юному десантнику”. Поки Лобанов служив в лавах РА, Малофєєв вийшов на президента Федерації тхеквондо Дніпропетровської області І.Л.Петренко. Він їздив до обласного центру і тренувався у нього. А через півтора року, в серпні 1991 року, створив і очолив Дніпродзержинську федерацію цього виду спорту. Сорок третю школу, де була створена секція тхеквондо став відвідувати і Владлен Лобанов. Через рік він уже став, так би мовити, граючим тренером. Отримавши ліцензію інструктора-викладача Владлен і сам бився на змаганнях і готував дітей. З 1 вересня 1997 року в ДЮСШ № 4 офіційно було відкрито відділення тхеквондо. А з жовтня 1999 року туда прийшов працювати і В.Лобанов.

 

Дворазовий чемпіон міста, срібний призер області, неодноразовий переможець різних турнірів Владлен Олексійович Лобанов за роки своєї спортивної діяльності підготував більше тисячі бійців. Серед них переможці і призери чемпіонатів України, учасники чемпіонатів Європи. До речі, нинішній президент міської федерації тхеквондо А.Кірпа теж є учнем В.Лобановим. Цікаво, що багато хто з батьків, які займалися у В.Лобанова вже приводять в секцію своїх дітей.

На початку грудня 1996 року Влад готував дошки для показових виступів, та з-за несправності стругального верстата позбувся на лівій руці чотирьох пальців і пів-долоні. А через два тижні з пошкодженої руки зняли шви і мужній хлопець знову приступив до тренувань. Це ніяк не позначилося на його виступах. На рівні зі всіма спортсменами Влад здавав нормативи ЗФП під час вступу до ДКФВ. Там навіть на перекладині підтягнувся 17 разів

Крім тхеквондо найбільшою любов’ю для В.Лобанова став футбол. Вісім років свого життя він віддав саме спорту мільйонів. Біля автовокзалу був спортінтернат “Дніпровець”. Ось в футбольному класі Влад і займався три роки. Та й до інших видів спорту він не байдужий. Крім спорту і різних шоу, Лобанов не проти почитати публіцистику, історичні книги. І фільми дивиться в основному бойовики і комедії, зокрема старі радянські стрічки кінорежисерів Гайдая і Данелії. До техніки він абсолютно байдужий. Тому автомобіля не має і не прагне його придбати.

 

Владлен Олексійович Лобанов, тренер з тхеквондо.
Народився 30 жовтня 1971 року.
Перший тренер – В.Малофєєв.
На тренерській посаді з 1993 р.
З 2003 по 2007 рр. навчався в ДКФВ.
З 2014 року є старшим тренером відділення тхеквондо ВТ в ДЮСШ № 4.
У 2015 році закінчив Кам’янець-Подільський національний університет імені І.Огнієнка.
Має чорний пояс, другий дан.

Текст Віктора КУЛЕНКА.