Перейти до вмісту
В кінці 19 століття Кам’янське, ще недавно колишнє звичайне село, набуло неофіційний титул – “Столиця Південної металургії”.
Дане зростання статусу, як і зростання населення села, мало місце в результаті менш ніж десяти років роботи Дніпровського заводу, який спочатку носив назву “чавуноплавильний і рейкопрокатний завод”. Підприємство будували два роки, з 1887-го по 1889-й. Незвичайність будівництва була в тому, що інвестори ПРДМТ (Південно-Російське Дніпровське Металургійне Товариство) перевезли в Кам’янське (за 1189 км від Польської столиці), зупинений “Варшавський сталеливарний завод”, обладнання якого доповнили новими агрегатами з Бельгії та Франції. Акції ПРДМТ належали бельгійським (40%) польсько-німецьким (33%) і французьким (27%) акціонерам.
Для будівництва заводу і фабричного селища поряд з ним ПРДМТ придбало у селянської громади Кам’янського ділянку землі на березі Дніпра. До літа 1888 року були зведені дві доменні печі, але в основному будівництво проходило з серйозними пробуксовками, без складання кошторисів, а гроші, виділені директору заводу, що будувався, В.Бассону, закінчилися.
В результаті керівники ПРДМТ вирішили змінити директора, запропонувавши цю посаду 41-річному Ігнатію Ясюковичу, який займав у той час пост директора Путиловських заводів. Ясюкович прийняв ризиковану пропозицію і прибув в Кам’янське в жовтні 1888 року. Він повів будівництво ударними темпами. Другого березня 1889 року завод був пущений, а І.Ясюкович по праву заслужив звання першого директора підприємства, а потім і людини, яка змінила вигляд і хід життя всього Кам’янського.
Павло Янченко
Вам також може сподобатись
