ФОТОМАНДРІВКА КАМ’ЯНСЬКИМ-ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИМ І ЙОГО ОКОЛИЦЯМИ. № 1791

Історія

 

Старі Аули. Вулиця Заварихіна. 1950-і роки. Верхнє фото.

 

 

В кінці 1950-х на початку 1960-х років в історії Аул сталися кардинальні зміни. Ще у 1953 році розпочалася підготовка документації побудови Дніпродзержинської ГЕС (нині Середньодніпровська). За планом будівництва майже три четвертих території селища потрапляли в зону затоплення. У 1955-1957 роках на будівництві ГЕС розпочалися попередні роботи, а в селищі – підготовка до переселення. Переселенням займалася спеціально створена комісія. Обстежувалася кожна садиба з метою визначення наявних матеріальних цінностей. Оцінювалося все – від будинку, допоміжних господарчих приміщень до вимощених доріжок і найменшого куща смородини чи малини. Кожній родині, яка змушена була переселятися, надавали 0,12 десятини землі на новому місці, гроші на майно, грошову допомогу, а також фінський будинок – комплект матеріалів для будівництва, куда входили шифер та всі дерев`яні вироби, необхідні для зведення будинку. Видавали його за списками на складі залізничної станції Верхньоднгіпровськ. Для доставки був виділений спеціальний автотранспорт. Тим мешканцям, хто з якихось причин не міг, чи не хотів будуватися на новому місцці, держава зводила будинки, повністю підготовлені до переселення.

Активне будівництво Нових Аул розпочалося в 1961-1962 роках. Основним будівельним матеріалом служив грануляційний шлак, який виробляли і продавали на Дніпровському металургійному заводі у Дніпродзержинську (нині Кам`янське). Тонна такого шлаку коштувала 1 карбованець 50 копійок. На будинок потрібно було від 30 до 50 тонн. Із шлаку виробляли шлакоблоки або монолітні стіни.. Технологія досить проста: шлак поливали сумішшю рідко розведеної рудої глини і гашеного вапна, перемішували (гарцювали) та трамбували у спеціальні форми для виготовлення шлакоблоків або в опалубку для закладки фундаментів чи будівництва стін. Характерною рисою життя мешканців того періоду були так звані “толоки”, коли родичі, сусіди, знайомі, друзі збиралися по черзі до кожного на трудомісткі роботи: закладку фундаментів, виготовлення шлакоблоків, облаштування стель – вони накладалися товстим шаром глини, замішаній на значній кількості соломи.

Переселення велося в стислі строки бо 10 листопада 1963 року Дніпро було перекрито і територію, на якій більше 200 років стояли будинки аулян залило водою Дніпродзержинського водосховища. З тих пір мешканці неофіційно дфлять своє селище на дві частини: територія, яка не потрапила в зону затоплення – Старі Аули; інша частина – переселена – Нові Аули. На фото: схема Старих Аул з книги Анатолія Гусака “Аули. Історія селища та його мешканців”.

 

 

Церква на Старих Аулах. 1950-і роки.

 

 

Стара частина Аул (не затоплена водосховищем). Вулиця Островського, 26. В цій хаті з 1956 по 1967 рік проживав Віктор Володимирович Куленко з батьками Володимиром Андрійовичем і Любовю Федорівною, меншим братом Олександром та бабусею Поліною Трохимівною Ярошенко. В 1966 році сімейство переїхало в новозведений будинок на вулицю Шевченка, 25 (Нові Аули). Фото 21.04.2018.

 

Нові Аули. Вулиця Шевченка, 25. 22.03.2014.

Текст Віктора КУЛЕНКА.