Перейти до вмісту
Восьмого травня виповнилось сім років, як пішов з життя поет, колишній політв’язень Володимир Іванович Сіренко. Більше 40 років він віддав журналістиці. За дисиденство і правозахисну діяльність переслідувався КДБ, був осуджений в 1985 році та висланий під Астрахань. Верхнє і всі інші фото з архіву доньки поета, Людмили Володимирівни Приходько (Сіренко).
Народився Володимир Іванович Сіренко 7 грудня 1931 року на самому березі Азовського моря, біля Бердянська в селі Новопетрівка. Перед війною закінчив початкову школу. За спогадами Людмили Приходько, доньки Володимира Івановича, його батько Іван Андрійович був головою Новопетрівської сільської ради. “Коли німці наступали, з Бердянського району зігнали всіх колгоспних корів і моєму дідусю довірили перегнати велику череду на Кавказ. Разом з ним пішли бабуся (Тетяна Антонівна), мій тато і його сестра Валя. На цьому фото 1942 року тато стоїть ліворуч”, – пояснює Людмила Володимирівна.
“Коли звільнили Запорізьку область від фашистських окупантів, наша сім`я повернулися та оселилися у бабусі, – згадував В.Сіренко. – У 1947 році я закінчив сім класів. Потім завербувався до Дніпродзержинська на відродження народного господарства, де навчався в училищі на підручного сталевара”. На фото: крайній ліворуч Володя Сіренко, учень ремісничого училища № 1 міста Дніпродзержинська (нині Кам`янське). 02.09.1948.
Володимир Сіренко проходив військову службу у російському Пскові. Фото 24.01.1954.
Під час навчання в училищі Володимир Сіренко почав писати вірші і друкуватися. “Щоправда, почав писати вірші, коли був ще маленьким, коли мені було п’ять років, – писавав поет в своїй біографії. – Коли ж я оселився у Дніпродзержинську, склалася доля так, що я перетнувся з кореспондентом газети “Правда” Титаренком, який дав мені пораду, щоб я навчався на філологічному відділенні. Тоді я вже почав писати вірші та друкуватися. Мої вірші друкувалися в газетах “Комсомольська правда”, “Правда”, журналах “Юність”, “Новий світ”. Дивним було те, що писати я почав російською, хоч розмовляв українською. Російською була написана моя перша книга. Вже потім, коли я навчався в університеті, завдяки тому, що багато читав, і тому, що я почав цікавитися життям за кордоном, почався мій шлях до української мови. Я трошки знав болгарську та угорську мови, і іноді раптом ловив приймачем болгарську або угорську радіопередачу. І зазначив для себе, що всі їхні передачі йдуть їхніми мовами. Тоді я почав думати: Хто я? Російський письменник”? Ні, я ніколи ним не був. За своїм ментальним духом я – українець. Тоді гадаю: “Я український письменник”? Ні, я мало читаю українською, розмовляю переважно російською мовою. Так я дійшов висновку, що я просто “лайно собаче”. Я ніхто, я перекочуй поле. І ось коли я дійшов такого висновку, то вирішив, що з наступного дня не розмовляю і не пишу російською. Потім мені порекомендували мої вірші перекласти українською. А я не переклав, а переспівав їх! Вийшло навіть щось зовсім інше! Тільки один раз я після того написав вірш російською. Вірш був присвячений синові сталінського маршала Якіра, який став дисидентом, а потім, коли його вже посадили, написав покаянну”. На фото: друзі поета Володимира Івановича Сіренка на його могилі.
Текст Віктора КУЛЕНКА.
Вам також може сподобатись
