ФОТОМАНДРІВКА КАМ’ЯНСЬКИМ-ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИМ І ЙОГО ОКОЛИЦЯМИ. № 1668

 

Найвідомішими об’єктами, де з 1946 по 1985 рік працювала штукатур Тамара Федорівна Зоріченко, були всі будинки на площі Леніна, а також усі Черемушки, дев`ята міська лікарня, Дніпровський райвиконком, середні школи № 7, 30, 40. Працювала на спорудженні доменних печей № 7 та № 12 Дзержинки, стану “350”, “250”. Десятки об’єктів, сотні будинків. 1966. Верхнє і всі інші фото з архіву Т.Ф.Зоріченко.

 

 

До третього класу Тамара Гусак (Зоріченко) навчалася у школі № 17. Війна, що почалася, все перевернула, її відправили в село Паньківка до родичів. Нелегка доля чекала надалі дівчину. У грізному 43-му зник безвісті на фронті її батько. Згодом померла мама. Тамара залишилася сама. Наприкінці війни дівчина знову пішла до школи, де закінчила сім класів. Для Тамари почалося нове, вже доросле життя. Вона насилу добилася, щоб їй видали паспорт. У перший повоєнний рік 16-річна дівчина вступила до школи фабрично-заводського навчання № 24. Через півроку навчання, здобувши спеціальність штукатура, Тамару направляють у трест “Дзержинськбуд”, який став її робочою сім’єю на довгі 48 років. “Найперший об’єкт, де я почала працювати штукатуром, це був будинок, де знаходився магазин “Ювілейний”, що на перехресті вулиці Сировця (нині проспект Тараса Шевченка) та проспекту Леніна (Свободи), – згадує Тамара Федорівна.- Потім бригада працювала на коксохімічному заводі імені С. Орджонікідзе. Будували вуглемийку. Умови були важкі, переважно все робилося вручну. Там мене призначили бригадиром. Потім мою бригаду послали штукатурити збудовані будинки на вулиці Ленінградській. Пам’ятаю, як інструктор Тіна Данилівна Палагута керувала моєю роботою. Ми працюємо, стоячи на риштовці, а вона сидить і командує: “Томарко, праворуч! Томарко, ліворуч! На Романкове, он туди!”. На фото 1946 року: на першу свою зарплату Тамара (крайня праворуч) купила собі сукню.

 

 

Роки летіли швидко у неспокійних буднях ударних будівництв, на яких Тамара показувала високу майстерність та професіоналізм. Багато разів вона ставала переможцем у міських та обласних змаганнях за звання найкращої за професією. 1966 року за вдале виконання завдань під час реконструкції доменної печі № 7 на Дзержинці Тамара Федорівна отримала свою першу високу державну нагороду – орден Леніна. Але найпершою нагородою у мене була медаль “За відновлення Дзержинки”. Дуже важливим та відповідальним для знатної робітниці “Дзержинськбуду”, яку називали майстром “золоті руки”, був період будівництва на металургійному комбінаті ім. Дзержинського киснево-конвертерного цеху. За визначні успіхи на цьому ударному будівництві Президія Верховної Ради СРСР указом від 16 травня 1983 року присвоїв Т.Ф.Зоріченко звання Героя Соціалістичної Праці. “Я там працювала від початку і до самого кінця. Отримувала дуже високу зарплату, бувало і по тисячі рублів на місяць. Та й на шабашки їздили”, – розповідає Тамара Федорівна. На фото 1986 року: парторг Клименко вручає Т.Ф.Зоріченко подарунок.

 

 

1985 року Тамара Федорівна Зоріченко пішла на заслужений відпочинок. У 2013 році під час інтерв’ю, Тамара Федорівна весело сказала: “Мені зараз 83 роки, але я ще б змогла поштукатурити. У мене майже півстоліття трудового стажу. Не шкодую ні про що. Якби життя почати спочатку, нічого б не змінила. Я люблю свою спеціальність. У роботі я відчувала радість, щастя і навіть відпочинок. А коли любиш свою роботу, то від неї ніколи не втомишся”.

 

 

Почесні громадяни Дніпродзержинська (Кам`янського) Лев Рудольфович Єжевський, Тамара Федорівна Зоріченко, Сергій Федорович Гладкий. 04.06.2006.

Текст Віктора КУЛЕНКА.