ФОТОМАНДРІВКА КАМ’ЯНСЬКИМ-ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИМ І ЙОГО ОКОЛИЦЯМИ. 1331

 

“На будівництві Кам`янської районної електростанції (КРЕС) працювала, в основному, молодь. Умови життя будівельників були тяжкими: на перших порах жити доводилось у землянках, виритих навколо будівельного майданчика. Потім зявилися перші бараки, збудовані з жовтого шлаку – відходів доменного виробництва Дніпровського металургійного заводу. Згодом виросло невелике містечко з 17 бараків, в яких розмістилися контора, їдальня, клуб, гуртожиток для самотніх робітників. В інших – мешкали сімейні. Таке житло важко було назвати комфортним: покрівля протікала під час дощу, через грунтові води під підлогою місяцями не просихало. Не вистачало необхідного: одягу, взуття, матраців, постільної білизни, посуду. Часто на один барак припадав лише один чайник. За водою, яка навіть не хлорувалася, вишикувалися довжелезні черги. Лише в 1932 р. на “Енергобуді” відкрилася крамниця, в якій робітники могли купувати харчі. Голова будкому Ареф`єву 1932 р. щодня отримував від знесилених хлібозаготівлями та натуральними податками колгоспів по 10-14 бідонів молока, 150 кілограмів цибулі, редиски тощо. На самому будівництві майже не дбали про охорону праці. Відсутність механізації заміняли мускульною силою сотень голодних, погано вдягнених робітників. Проте більшовицька влада не звертала уваги на труднощі. Вона мала багато дешевої робочої сили. Крім селян, готових жити навіть у смердючих бараках, аби тільки не повернутися в охоплені Голодомором села, були й ідейні “комсомольці – ударники соціалістичних будівництв”, які щиро вірили, що будують світле майбутнє”. На верхньому фото: житлові бараки з червноим кутком біля Кам`янської РЕС. 1932. З книги Н.Буланової “Енергія тепла і світла”.

 

Для працівників КРЕС на околиці міста (в напрямку Романково), на так названому Червонопіллі, почалася забудова житла. Раніше на цоьому величезному шматі земля двічі на рік проводилися ярмарки. Старожили пам`ятають, що в радянські часи тут був товчок, де продавалася всяка всячина. А район, де знаходяться будинки трудящих підприємства до цих пір носить топонімічну назву “містечко ДДРЕС”. Перші два будинки були заселені ще до другої світової війни. “Напередодні Великої Вітчизняної війни житловий фонд Дніпродзержинської ДРЕС складався з трьох будинків: № 53 на проспекті Пеліна (нині Гімназійний), №№ 119 (на фото) і 121 на вулиці Арсенічева (нині Васильєвська) загальною житловою площею 5000 кв.м. В основному там проживали інженерно-технічні працівники, серед них – частина відселених з бараків”, – пише Н.Буланова.

 

Оригінальний вхід на територію дитячого садка № 9 “Жар-Птиця” на вулиці Васильєвській, 123. 23.08.2018.

 

Дитячий майданчик на подвір`ї між будинками “селища ДРЕС”. Колись тут був маленький відкритий басейн-жаб`ятник. 23.08.2018.

 

На початку 1980-х років у будівлі, де знаходився кінозал, бібліотека, спортзал був відкритий ФОК (фізкультурно-оздоровчий комплекс). Там працювали дуже популярні на той час секції аеробіки і карате. А в кочегарці була зроблена сауна. На фото: вхід в не працюючий ФОК. 23.08.2018.

Текст Віктора КУЛЕНКА.