Шостого червня фотолітописець Дніпродзержинська-Кам`янського Микола Олександрович Болотін відзначає свій черговий день народження.

В дитинстві хлопець мріяв стати кіномеханіком. З десяти років почав займатися в радіогуртку, що знаходився на вулиці Запорізькій. З теплотою згадує керівника Віктора Петровича Жирового, з допомогою якого 13-річний Микола Болотін став бронзовим призером чемпіонату СРСР з радіоспорту (УКВ). Він і зараз пам`ятає свій позивний – UB5KDY. І все ж після того, як батько подарував Миколі фотоапарат “Любитель” з широкоформатною плівкою, все відступило на задній план. Фото стало його і хобі, і професією на все життя.

Закінчивши з відзнакою індустріальний технікум, Микола працював на ДМК слюсарем цеху КВП. У вільний час “штампував” рацпропозиції. Одна коштувала тоді 10 карбованців. “Протягом місяця я видав на гора п`ять “рацух”, отримав ці гроші, додав п’ятірку і купив фотоапарат “Зеніт”, – посміхаючись, згадує Микола Олександрович. А в 1963 році він поступив в Московський енергетичний інститут. Перше його фото “Комсомольська правда” опублікувала в 1967 році. Тоді ж у Миколи Болотіна була перша персональна виставка фоторобіт у Палаці з’їздів. На ній експонувалися п’ятдесят робіт метрового розміру. В основному це були знімки про юність, сповнену оптимізмом та студентські загони, з якими починаючи з 1964 року Микола об’їздив практично весь Радянський Союз. Роки, проведені в студентських загонах вважає золотими. Працював він по путівках ЦК ВЛКСМ. “У ЦК ВЛКСМ мені говорили, за твої фотороботи ми не можемо заплатити, але можемо оформити відрядження на місяць до Ленінграда. Чим я часто і користувався”, – згадує М.Болотін.

Протягом 20 років від Агентства друку “Новини” він знімав життя молоді країни. “Фотографія – не аркуш фотопаперу, видрукуваний за максимальними розцінками ательє, а енергія, техніка, засоби і мізки вкладені в знімок. Це не суспільне доручення, яке можна виконувати з однієї звивиною”. Цей напис на фото, яке в 70-х Болотін подарував одному з “юних обдарувань” в ЦК ВЛКСМ. Це обдарування вчило фотографа як треба робити знімки, хоча в цій справі той чиновник був повний нуль.

“Я виходив і в сніг, і в дощ, в любу погоду і знімав Москву”, – розказує М.О.Болотін. Деякі книги про столицю СРСР повністю зроблені на основі фотографій Миколи Болотіна.

Микола Болотін був близько знайомий з першим секретарем ЦК ВЛКСМ Євгеном Тяжельниковим (про якого дуже добре відзивається), багатьма космонавтами, партійними діячами, спортсменами, і взагалі з різними особистостями.

На запитання, що необхідно, щоб стати фотографом, відповідає так: “Якщо мені дати пуанти Надії Павлової, що я зможу зробити? Правильно, віддавити ноги всьому Великому театру. Це буде великий вклад у велике балетне мистецтво. Я абсолютно позбавлений музичного слуху. В партитуру симфонії, в крайньому випадку, я заверну оселедець. Що ж стосується мистецтва фотографії, то можна бути ремісником, але навчитися багато чому не можливо. Це визначено заздалегідь”.

Зовні схожий на французького кінокоміка Луї де Фюнеса, великий жартівник Микола Болотін постійно свої розмови прикрашає різними афоризмами. І майже всі вони актуальні завжди. З них могла б бути надрукована добряча книга. Ось лише деякі з них:

“Якщо альбомчик у вас маленький і фотографія одна і страшненька – це ваш паспорт”.
“Нічого в цьому світі не повторюється двічі. Особливо час”.
“Якщо з семи використаних плівок вийшов альбомчик на кілька якісних знімків, я не шкодую”.
“Вічність не така вже й тривала”.
“Всі вміють знімати, вчать як знімати. Я не вмію знімати, тому знімаю як можу”.
“Склад готової продукції МОЗ і всіх безсмертних – кладовище”.
“Свою посмертну виставку потрібно готувати до смерті”.
“Фоторепортер не професія, а спосіб життя”.
“Доводиться ходити, позичати і принижуватися, щоб фотографією приносити людям радість”.
“Ваші безглузді ідеї мене багато чому навчили”.
“Дуже важко пояснити всім безсмертним, що на некролог потрібно зніматися до похорону”.

Автор тексту і фото Віктор КУЛЕНКО.