ФОТОМАНДРІВКА КАМ’ЯНСЬКИМ-ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИМ І ЙОГО ОКОЛИЦЯМИ. № 1885

 

Не кожного року відбуваються знахідки, що стосуються життя тієї чи іншої відомої людини, чи то письменника, історика, спортсмена тощо. Якщо й знаходять, то один-два, щонайбільше, кілька документів. А ось в кінці 2012 року краєзнавцю Юрію Антоновичу Пителю пощастило знайти цілий архів відомого лікаря, поета та перекладача “Слова про похід Ігорів” українською мовою Олексія Васильовича Коваленка (12(25).V.1881, с.Романкове Катеринослав. губ. – 29.IX.1962, Дніпропетровськ). Хтось назвав цю подію вибухом культурологічної бомби в Дніпродзержинську (нині Кам`янське). Час не пощадив фотографії, що були звалені в одну купу і пролежали більше 50 років. Унікальними є три знімки, на яких сфотографовано Олексія Коваленка, який лежить у труні. Верхнє фото.

 

 

Про те, як це сталося, розповів Юрій Питель. “На сторінках соціальної мережі “Однокласники” розпочалася дискусія про історію Дніпродзержинська, – розповідає Ю.Питель. – І знайомі, і не знайомі, і ті, що живуть у місті, і ті, хто виїхав з нього, в різні часи дискутували. Хтось опублікував фотографію будинку № 40 по вулиці Інститутській, але інформація до смішного була неправильною, що я помістив свої 10 фото з коментарями, хто його побудував, хто архітектор тощо. Люди виявляли інтерес, і я пішов далі проспектом Пеліна (нині Гімназійний проспект). Знову виклав фото з номерами будинків, їх історією. У дискусію дедалі більше підключалося людей. Хтось писав, що жив у якомусь будинку, хтось навчався в гімназії тощо, таким чином наша екскурсія дійшла до будинку № 29, в якому раніше жив Олексій Коваленко. Я вже давно хотів сфотографувати цей будинок із двору. Але там помістили пивний лоток та навісили металеві ворота. А двір охороняв пес, величезний кавказець. Раніше я намагався залізти туди, щоби тільки сфотографувати. Жодної іншої мети в мене й не було. Адже все вважалося безнадійно загубленим. Бо від дня смерті А.Коваленка минуло 50 років. На цей раз я почав стукати у ворота, але собачого гавкоту не почув, і ніхто не виходив. Як тільки я переліз через паркан, відразу з-за рогу вийшла величезна псина. Але пес відверто в атаку не кинувся. Але почав гарчати і підходити все ближче і ближче. Добре, що вийшов господар будинку, який з обуренням почав з’ясовувати, навіщо я заліз на подвір’я. У результаті ми познайомилися і я пояснив, що мені треба. Сфотографував я двір та будівлі, що знаходяться в ньому. Сіли випили по чашці кави. Господар каже: “Ну, якщо ти такий ненормальний, то приходь завтра, післязавтра, я закриватиму собаку, а ти лізь на горище. Там по коліна фотографій, книг і всього іншого”. Щоправда, я поставився до цього скептично. Цей двір близько трьох-чотирьох років тому купили люди, які приїхали з Вірменії. Зайшов я до хати, глянув. Кімнати не перероблялися. Все залишилося, як і тоді, коли жив Коваленко. Поліз на горище. Було темно. Все вкрите, пальця на три, графітом, і дах почав уже затікати. Я знайшов старі двері, поклав їх і переніс на неї все те, що знайшов першого дня. Коли знайшов першу книгу без обкладинки “Приватна фармакологія” випуску 1889 року і прочитав напис “Олексій Коваленко, липень 1920 рік”, у мене затремтіли руки від хвилювання та радості. Тут уже з’явився інтерес копати, копати далі. Але скільки руками понесеш? Небагато. За ті два тижні, що я копався на горищі, знайшов 8 книг із автографами Коваленка”.

 

“Не всі книжки присвячені медицині. Є художні, а також підручники з математики, географії. Ось звичайною пір’яною ручкою, але красивою в’яззю, написано “З книг А.Коваленко”, – говорить Юрій Питель.

У день святкування чотириріччя товариства краєзнавців “Дніпродзержинськ-Кам’янське”  (17 грудня 2012 року) у бібліотеці ім.Шевченка було виставлено кілька стендів із знахідками. “У купі мотлоху були знайдені дитячі малюнки., – продовжує згадувати Юрій Антонович. – Наприклад на одному з них намальована дівчинка з телям, і напис: “3 січня 1928 року. Ця картина намальована з голови” (тобто, намальована по пам’яті). А на другому малюнку профіль Т.Шевченка та напис: “Ця картина намальована з альбому”. Це малюнки молодшого сина Коваленка, Бориса. Поки що я знайшов 11 малюнків. Виявив серед книг листи Олексія Васильовича. Ось, наприклад, датоване 29 березня 1939 до доньки Ольги. Є цікавий документ. Виявляється, і в той час займалися краєзнавством. Знайшов якісь медичні довідки подружжя Олексія, Варвари Олександрівни, у дівочості Бихової. Тут же є довідка курсу майстрів, датована 1936 роком, середнього сина Володимира, який загинув у 1943 р. А буквально сьогодні (тобто 17 грудня) я знайшов два листи з цікавою адресою: місто Кам’янське, Дніпропетровської області, проспект імені Пеліна, третя середня школа, Варвара Олександрівна Коваленко”. Я швиденько погортав і мене зацікавив підпис: “Міцно тисну вашу руку. Марія Костянтинівна”. Можливо, це була Крус Марія Костянтинівна, яка читала географію в школі № 6. А її чоловік працював директором школи. Але лист написаний із Донбасу. Враховуючи те, Варвара Олександрівна померла 1945 року, після того, як отримали похоронку на сина, треба вважати, що це лист довоєнного періоду. В одному з підручників знайшлася “Відомість про успіхи учня першої групи “Б” Коваленка Бориса”. У цьому саморобному табелі є підпис батька Олексія Коваленка. Знайдено унікальні шкільні зошити дітей Коваленка. Книжка “Стежка домой” підписана рукою хлопчика: “Боря Коваленко”. У мене вже навіть з’явився розділ “Книги Варвари Бихової”. До речі, її батько був керівником співацького хору у православній церкві. Вже є близько десятка книг із її підписом. Наприклад, двотомник 1907 р. з картами “Географія”, що добре збереглися, з печаткою книгарні Бакуна із Запоріжжя-Кам`янського. Знайдено також книги Ольги та Володимира Коваленка. Цікавий документ із штемпелем “Семирічна трудова школа імені Івана Франка №3”. Можливо, це третя жіноча гімназія. А ось газетні знахідки. “Дзержинець”, “Прапор Дзержинки”, “Известия”, “За кордоном” 1932-37 років. Є кілька рекламних плакатів “Приватний крамар-торговець”, брошури Є.Ярославського, Г.Петровського “Як жив і живе український народ” (1937 р.). Існує навіть книга 1931 р. “Нові спортивні ігри”. Інтерес представляє зошит із віршами, підписаний: “Н.І.Шкляр – Остолоп Романковський. 1927 рік”. У ній є підписи “село Романкове, перша трудова школа”, село Курилівка. На одному з зошитів є обгортка, на внутрішній стороні якої є напис “Амбулаторна картка на нещасний випадок”. А книга була загорнута в “Скорботний лист Воронезької земської лікарні”. Оригінально виглядає витончена вітальна листівка. Є зошит із малюнками та віршиками, медичними конспектами. Можливо це зошит Володимира Коваленка”.

 

Меморіальна дошка О.В.Коваленку, встановлена на стіні першої міської лікарні, де він працював.

Текст Віктора КУЛЕНКА.