ЧОРНОБИЛЬСЬКИЙ БІЛЬ КАМ`ЯНЧАНИНА ВАЛЕНТИНА ЗАСОБИ

 

І засурмив третій Ангел,
І впала з неба велика зірка,
Палаючи, як смолоскип,
І спала вона на третину річок
І на джерела вод.
Ім’я тій зірці Полин.
І стала третина води, як полин,
І багато хто з людей померли від вод,
Тому що вона стала гіркою.

(Одкровення Святого Іоанна Богослова)

26 квітня скорботна дата в історії України. Тридцять три роки тому трапилася найбільша за всю історію людства техногенна катастрофа. Вибух реактора на Чорнобильській АЕС, щодо викиду радіонуклідів рівноцінний 50 скинутим на Хіросіму атомним бомбам, завдав жорстокого удару по долях мільйонів людей. Не оминула біда і наших земляків, братів Володимира і Валентина Засоби. З болем в серці згадує Валентин Іванович про смерть брата, про те, що більше ніколи не повернути красу міста Прип’ять, що став містом-примарою.

У 1969-1971 році Валентин Засоба служив у Групі радянських військ у Німеччині, був там художником і фотографом. Після демобілізації повернувся на рідний Придніпровський хімзавод, звідки, до речі він і йшов в армію. “Мій старший брат Володимир Іванович Засоба в 1974 році перший поїхав на ЧАЕС працювати енергетиком, – згадує 69-річний Валентин Іванович. – Ось він і запропонував директору атомної станції Віктору Петровичу Брюханову взяти мене на роботу фотографом. Той відразу ж дав згоду. Після “розвідки”, я в грудні 1974 року поїхав до Прип’яті. Жив разом з братом в гуртожитку. А 8 березня наступного року привіз дружину Ангеліну Георгіївну і двомісячну доньку Олю. у Старих Шепеличах у бабусі ми знімали одну кімнату. Платили символічну суму 20 рублів. Решту грошей за нас доплачували з атомної станції. У мене і у дружини тоді зарплата була по 264 рубля. А якщо враховувати, що підробляв в декількох місцях, то в середньому в місяць я отримував 500 рублів. Адже я мав право працювати по сумісництву на півставки на двох-трьох точках. Як художник-оформлювач працював в медсанчастині, де начальником був наш земляк з вулиці Медичної (пам’ятаю тільки його ім’я Володимир), в продуктовому і промтоварному магазинах. Взагалі українців було мало на ЧАЕС. В основному там працювали люди з Уралу і Курської області – працівники Середьмашу. В мої обов’язки входило виготовлення (оформлення) всієї наочної агітації на ЧАЕС, а як фотографа – освітлення всього, що відбувалося і на атомній станції, і в Прип’яті. Протягом декількох років я ще працював позаштатним кореспондентом Чорнобильської районної газети “Прапор перемоги”. Мені відразу ж виділили величезну фотолабораторію. Ось так почалися мої трудові будні. Перший блок ЧАЕС пускали при мені в 1977 році. На ЧАЕС я пропрацював до 1984 року. А потім разом з сім’єю поїхав служити прапорщиком в Німеччину”.

 

Перша черга ЧАЕС (перший і другий енергоблоки з реакторами РБМК-1000) була побудована в 1970-1977 роках. У вільний від роботи час Валентин Засоба любив постояти за етюдником.

Малює збудований перший енергоблок (1977).

 

 “Дерево дружби” – символ міста Прип’ять. Дерево зроблено з карбувань п’ятнадцяти гербів республік СРСР. Навколо них динаміки, які гарно вписувалися в композицію. У свята з динаміКів лунала музика, звучали привітання жителів міста.

 Так виглядає зараз “Дерево Дружби” – символ уже мертвого міста.

“А це наша маленька, але дуже компактна і красива річкова пристань “Прип’ять”. Справа сидить мій кум Юрій Берта. Він працював старшим оператором по завантаженню палива на третьому енергоблоці. Юра якраз в ту трагічну ніч працював і бачив все, що відбувається, своїми очима”.

Оля, старша дочка Валентина Засоби (їй три роки). На задньому плані будівля музичної школи. (1978).

 Ольга на тлі палацу культури “Енергетик” через 20 років після аварії (2006).

“Ось так довелося одягнутися, коли я приїхав з Німеччини, і ми з братом Володимиром в серпні 1986 року забирали наші вцілілі речі. Природно після перегляду на радіоактивність дозиметристом. Поїздка в Прип’ять була організована місцевою владою для групи зі ста чоловік – і тільки для тих, хто безпосередньо працював на станції. Перед від’їздом до Німеччини, я як відчував, що щось може статися, і загорнув у поліетиленові плівки всі книги, інструмент та інші речі. Весь свій скарб залишив в одній кімнаті, а в другій дозволив жити племіннику і його молодій дружині. Після аварії я отримав 12 тисяч рублів компенсації за двокімнатну квартиру і великий (4х6) цегляний гараж. Правда, поклав гроші в Ощадбанк і під час так званні Павлівської реформи вони знецінилися до 1 тисячі”.

 

“Ось що залишилося від наших квартир – таблички із зазначенням адрес мешканців під’їзду. Поруч зі мною племінник Володимир. Він працював в електроцеху старшим електромонтером. В ту страшну ніч Володя був вихідний і провів його на риболовлі на ставку-охолоджувача. Повертаючись додому, бачив як рвонуло на енергоблоці. “Все ніби світилося … Все небо … Високе полум’я. Кіптява. Жар страшний”, – розповідав племінник. А вранці 27 квітня він пішов на роботу і разом з начальником зміни Олександром Ліліченко закривали перехідні двері в кабельних тунелях з четвертого до першого енергоблоків”.

“Страшно й боляче дивитися на кафе “Прип’ять”, яке розташоване прямо в річковому порту. Скільки в ньому проведено першоквітневих вечорів “Гумору і сміху”, всіляких зустрічей, випускних вечорів, весіль (до речі тут ми відзначали день одруження племінника Володі). Це було єдине і улюблене кафе всіх жителів міста”.

На передньому плані величезний торговий центр, далі зліва Палац культури “Енергетик” і по центру готель “Полісся”. Справа бульвар Лесі Українки. І всю цю красу ніколи більше не повернути назад …

 

Так виглядав з даху шістнадцятиповерхівки перший мікрорайон на перетині бульвару Лесі Українки з проспектом Леніна. З цього місця щодня автобуси доставляли робітників на ЧАЕС (2,5 км по дорозі).

Дуже великий і красивий палац культури “Енергетик”. Один з кращих палаців культури України вміщував 800 глядачів. Все що залишилося від нього.

 

 

Пам’ятник “Прометею”. Раніше бронзовий пам’ятник стояв біля однойменного кінотеатру, після аварії скульптура була встановлена поблизу адміністративного корпусу станції з метою захисту від мародерів.

На верхньому фото Валентин Засоба на мосту в Прип’яті. На задньому плані аварійний четвертий блок. По прямій до нього 1,5 км (2006).

Всі фото з архіву В.І.Засоби.