FOTIK

ІСТОРИЧНІ МИТТЄВОСТІ МІСТА

Історія

ФОТОМАНДРІВКА КАМ’ЯНСЬКИМ-ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИМ. 911

 

26 квітня скорботна дата в історії України. Тридцять чотири роки тому трапилася найбільша за всю історію людства техногенна катастрофа. Вибух реактора на Чорнобильській АЕС, щодо викиду радіонуклідів рівноцінний 50 скинутим на Хіросіму атомним бомбам, завдав жорстокого удару по долях мільйонів людей. Не оминула біда і наших земляків-кам`янчан, братів Володимира і Валентина Засоби. З болем в серці згадує Валентин Іванович про смерть брата, про те, що більше ніколи не повернути красу міста Прип’ять, що стало містом-примарою.

У 1969-1971 році Валентин Засоба служив у Групі радянських військ у Німеччині, був там художником і фотографом. Після демобілізації повернувся на рідний Придніпровський хімзавод, звідки, до речі він і йшов в армію. “Мій старший брат Володимир Іванович Засоба в 1974 році перший поїхав на ЧАЕС працювати енергетиком, – згадує Валентин Іванович. – Ось він і запропонував директору атомної станції Віктору Петровичу Брюханову взяти мене на роботу фотографом. Той відразу ж дав згоду. Після “розвідки”, я в грудні 1974 року поїхав до Прип’яті. Жив разом з братом в гуртожитку. А на наступний рік 8 березня привіз дружину Ангеліну Георгіївну і двомісячну доньку Олю. У Старих Шепеличах у бабусі ми знімали одну кімнату. Як художник-оформлювач працював в медсанчастині, де начальником був наш земляк з вулиці Медичної (пам’ятаю тільки його ім’я Володимир), в продуктовому і промтоварному магазинах. В мої обов’язки входило виготовлення (оформлення) всієї наочної агітації на ЧАЕС, а як фотографа – освітлення всього, що відбувалося і на атомній станції, і в Прип’яті. Протягом декількох років я ще працював позаштатним кореспондентом Чорнобильської районної газети “Прапор перемоги”. Мені відразу ж виділили величезну фотолабораторію. Ось так почалися мої трудові будні. Перший блок ЧАЕС пускали при мені в 1977 році. На ЧАЕС я пропрацював до 1984 року. А потім разом з сім’єю поїхав служити прапорщиком в Німеччину.

Ось так довелося одягнутися, коли я приїхав з Німеччини, і ми з братом Володимиром в серпні 1986 року забирали наші вцілілі речі. Природно після перегляду на радіоактивність дозиметристом. Поїздка в Прип’ять була організована місцевою владою для групи зі ста чоловік – і тільки для тих, хто безпосередньо працював на станції. Перед від’їздом до Німеччини, я як відчував, що щось може статися, і загорнув у поліетиленові плівки книги, інструмент та інші речі. Весь свій скарб залишив в одній кімнаті, а в другій дозволив жити племіннику і його молодій дружині. Після аварії я отримав 12 тисяч рублів компенсації за двокімнатну квартиру і великий (4х6) цегляний гараж. Правда, поклав гроші в Ощадбанк і під час так званні Павлівської реформи вони знецінилися до 1 тисячі”. Верхнє і всі інші фото з архіву В.І.Засоби.

 

“А це наша маленька, але дуже компактна і красива річкова пристань “Прип’ять”. Справа сидить мій кум Юрій Берта. Він працював старшим оператором по завантаженню палива на третьому енергоблоці. Юра якраз в ту трагічну ніч працював і бачив все, що відбувається власними очима”.

“Все що залишилося від наших квартир – таблички із зазначенням адрес мешканців під’їзду. Поруч зі мною племінник Володимир. Він працював в електроцеху старшим електромонтером. В ту страшну ніч Володя був вихідний і провів його на риболовлі на ставку-охолоджувача. Повертаючись додому, бачив як рвонуло на енергоблоці. “Все ніби світилося … Все небо … Високе полум’я. Кіптява. Жар страшний”, – розповідав племінник. А вранці 27 квітня він пішов на роботу і разом з начальником зміни Олександром Ліліченко закривали перехідні двері в кабельних тунелях з четвертого до першого енергоблоків”.

 

Дуже красивий Будинок культури “Енергетик” вміщував 800 глядачів. Все що залишилося від нього.

 

Валентин Засоба на мосту в Прип’яті. На задньому плані аварійний четвертий блок. По прямій до нього 1,5 км (2006 р.).

Текст Віктора КУЛЕНКА