ВОЛОДИМИР ОЛІФІРЕНКО – ЛЕГЕНДА МІСЬКОГО ФУТБОЛУ ТА ХОКЕЮ

 

Напевно, найвідомішим в історії міста рефері є Володимир Антонович Оліфіренко, якому саме сьогодні, 16 січня, виповнюється 75 років. І в футболі, і в хокеї він дослужився до звання судді республіканської категорії, провівши в цілому більше тисячі матчів в союзній другій лізі і аматорської першості України. У хокеї Володимир Антонович “засвітився” практично у всіх основних республіканських турнірах. Ще кілька років тому він обслуговував в якості судді-інформатора домашні матчі футбольної “Сталі”.

 

Тренер МФК (Миколаїв) Г.Іщенко, модератор післяматчевої прес-конференції В.Оліфіренко, тренер “Сталі” О.Севідов. 31.07.2004.

ЩАСЛИВІ ЦИФРИ

Дві цифри 1 і 3 (складові числа 13) супроводжують по життю нашого героя всюди. Він народився на вулиці Кутовій в хаті під № 13 (район нинішньої вулиці Алтайської. Раніше там знаходився пороховий склад. – прим. автора). І в футболі, і в хокеї грав під № 13. “Брав цей номер я з меркантильних міркувань. Адже під “нещасливим числом” через забобони ніхто не хотів грати, тому форма була найчистіша, що не запрана”, – посміхаючись згадує В.Оліфіренко. У 1963 році він вперше потрапив на футбол. На стадіоні “Перемога” тоді грали одеський СКА і дніпродзержинський “Дніпровець.

Коли відкрився Палац Будівельників, при будкомі була створена футбольна команда “Будівельник”, яку тренував Микола Гаврилович Еврєїнов. Туди прийшов і Володя Оліфіренко. “Зі мною грали Леонід Кучер, Валерій Красношлик, Євген Живодер, Володимир Матюхін, – каже Володимир. – Ми спочатку всім програвали, потім набралися досвіду. Хлопці обрали мене капітаном команди. Незважаючи на маленький зріст (169 см), я грав центрального захисника. Потім мене Борис Михайлович Ульянов запросив в юнацьку команду “Хімік”, яка базувалася на “Прометеї”. Пізніше команду прийняв Володимир Григорович Багдасаров, при якому я пограв один рік, виступаючи в юнацькій першості СРСР класу “Б”. у першій грі я вийшов на поле на заміну”.

1973 рік виявився для Володимира Оліфіренка, який організував в ремонтно-силовому цеху  ДМК футбольну команду “Ремонтник”, найщасливішим в його ігровій кар`єрі.

Команда “Ремонтник”  стала чемпіоном Спартакіади, чемпіоном та володарем Кубка ДМК , володарем Кубка міста і бронзовим призером чемпіонату міста серед команд першої групи.

Звання судді республіканської категорії з футболу Володимир Оліфіренко отримав пізніше, ніж з хокею. “Футбольні матчі я почав судити ще коли був клас “Б “і приїжджали тільки рефері, а лайсменами працювали місцеві судді. Це було, здається, в 1961 році, коли мій двоюрідний брат по матері Роберт Гнатченко був капітаном команди “Дніпровець”, а з Одеси приїхав і догравав за команду ЦРМУ майстер спорту Віктор Жибоєдов. Тоді він з гумором запитав: “Ти такий молодий, а вже суддя. Можна й мені перейти в суддівство?”. Багато хто вважав, що ми за суддівство отримували гроші. Може хтось і одержував, але ми тоді на добровільних засадах судили всі ігри. А ось в хокеї нам вже платили. За гру я отримував 2 карбованці. Зарплату виплачували в кінці місяця”.

Серед безлічі футбольних матчів, які обслуговував В.Оліфіренко, йому запам’яталися ігри за участю збірної СРСР і київського “Динамо”.

“Якщо враховувати, що в футболі я судив матчі колективів фізкультури, другу лігу, клас “Б”, товариські ігри, то за тисячу матчів перевалить. Я бачив гру сотень футболістів, серед яких були яскраві зірки. До нас приїжджали легенди радянського футболу Едуард Стрельцов, Віктор Банников, Олег Кузнецов, Василь Рац, Павло Яковенко, Олексій Михайличенко та багато інших відомих гравців. Спілкувався з відомими хокейними і футбольними тренерами А.Тарасовим, В.Тихоновим, В.Лобановським, М.Симоняном”, – говорить В.Оліфіренко.

ХОКЕЙ – ДРУГЕ ХОБІ

У теплу пору року Володя Оліфіренко ганяв м’яч, при настанні морозів – ставав на ковзани. Їзда на ковзанах було його другим хобі. На них він навчився кататися по-справжньому лише в старших класах. “Коли я вчився у восьмому класі, хрещений, Микола Тонконог потягнув мене на каток, який залили на запасному полі стадіону “Перемога”, – згадує з ностальгією Володимир Антонович. – Прийшов на своїх “турфах”, став на лід, а ноги роз’їжджаються. Я-то думав, що це як на снігу кататися, але не тут-то було. Мені стало прикро, навіть перехотілося кататися. Хрещений взяв мене за руку і повів, де заточують ковзани. Заточили, вийшов на каток. О, зовсім інша справа! До мене підійшов якийсь хлопець. Як потім з’ясувалося, це був Володимир Литовченко, воротар футбольної команди БКХЗ (пізніше “Хіміка”), який знав мене по футболу. І каже: “Вова, зігнися, і ніжкою відштовхуйся, туди, сюди”. Я виявився зразковим учнем. Швидко засвоїв ази, і почав кататися . А потім мені захотілося мати більш професійні ковзани. Купив фігурні.

Володимир Оліфіренко – голкіпер збірної Дніпропетровської області. 1969.

Спершу я спробував себе в ролі хокейного воротаря. Координація була хороша, фізподготовка теж. Тим більше, що я раніше займався на “Перемозі” легкою атлетикою. У мене була вибухова стартова швидкість, 100-метрівку пробігав, виходячи з 11 секунд. А розтяжка залишилася ще з часів, коли я займався в танцювальному ансамблі “Дніпро” у Матвєєва”.

Незабаром Володимира запросили грати в команду БКХЗ. Потім Григорій Ткаченко запропонував виступати за інститут. “Грали в коробці між СШ № 1 та інститутом, – каже Оліфіренко. – Спочатку я виступав в ролі захисника. Зі мною в команді були Юрій Буяк, Валерій Лавроненко, Ігор Маркін, Альвін Барандін, брати Литовченко. Саме цікаве, що грав на фігурних ковзанах, а всі інші в основному на “дутишах”. У той час в інститутській команді не було воротаря. Я зголосився постояти. Дали мені светр, щитки, краги і поставили в ворота”.

ОФІЦІЙНИЙ ХОКЕЙНИЙ ДЕБЮТ

Перший офіційний хокейний матч В.Оліфіренко зіграв в 1969 році в обласній першості серед навчальних закладів. “У Дніпропетровську, на колишньому стадіоні заводу “Прес” ми програли з великим двозначним рахунком місцевій команді університету, – розповідає Володимир. – Після зустрічі, під час розбору гри, мене втішали, що ніякої моєї провини в програші немає. А Ткаченко сказав: “Слава Богу що ми знайшли воротаря, а то доводилося всім по черзі виконувати його функцію”.

Коли була організована хокейна команда “Хімік”, Оліфіренко став виконувати функції арбітра. Почала обслуговувати ігри на турнірі “Золота шайба” на початку 70-х, потім пішли кубки та першості України.

 

Найбільш пам’ятним матчем для В.Оліфіренко стала зустріч серед старших юніорів в палаці спорту Одеси в 1977 році, в якому зустрічалися ленінградський СКА і ЦСКА. “Тоді в бригаді разом з суддями міжнародної категорії А.Захаровим і А.Федотовим працював і я – суддя республіканської категорії, – каже Володимир. – Під час гри у шию голкіпера  СКА попала шайба, а я в цей час знаходився поруч. Без роздумів надав першу медичну допомогу. Після матчу, до редакції одеської “Вечірки” почали надходити листи з проханням розповісти звідки в Одесі з’явився суддя республіканської категорії з хокею”. Як виявилося, Володимир у той час навчався в Одеській ВПШ, був членом Спілки журналістів України і обслуговував хокейні зустрічі.

ПРАЗЬКІ СПОГАДИ

У 1972 році в складі делегації перспективних молодих суддів В.Оліфіренко їздив до Праги на чемпіонат світу і Європи. “Зі мною були Є.Догадін з Харкова, киянин В.Осипчук, – згадує Оліфіренко. – Збірна СРСР тоді в лютому виграла “на одній нозі” Олімпіаду в Саппоро, а в чемпіонаті програла у фіналі місцевим хокеїстам.

Я тоді бачив в Празі радянський танк, пробивший стіну універмагу ще в 1967 році під час придушення повстання чехів, який так і залишився стояти на згадку. Шкода, що не сфотографував його. Під час чемпіонату я мав доступ на всі пресконференції, спілкувався з нашими гравцями, брав у них автографи”.

ВІН БУВ ПЕРШИМ

* Перший в місті почав випускати футбольні програмки (1980).
* Перший в області суддя, який обслуговував Всесоюзні матчі з футбоу і хокею.
* Перший в місті арбітр, який очолив міську суддівську колегію в 25 років.
* Перший міський арбітр, який більше п’яти разів входив в десятку кращих суддів області.

ДОСЬЄ

Володимир Антонович Оліфіренко, футболіст і хокеїст.
Народився – 16 січень 1944 року в Дніпродзержинську.
Суддя республіканської категорії з хокею (1971 р.).
Суддя республіканської категорії з футболу (1974 р.).
Судив три фіналу чемпіонату України серед колективів фізкультури.
Член Спілки журналістів України.
Депутат Баглійського райвиконкому чотирьох скликань.

Текст Віктора КУЛЕНКО.