ВИШНИЦЬКИЙ ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ: “ВВАЖАЮ СВОЄЮ НАЙЦІННІШОЮ НАГОРОДОЮ ЗНАЧОК “МАЙСТЕР СПОРТУ СРСР”

Спорт

 

Шостого квітня виповнилося 80 років Івану Олексійовичу Вишницькому, одному з патріархів боротьби в Кам’янському.

Вдома у Івана Олексійовича на видному місці висить досить важка медаль, яка виділяється серед його численних нагород. “Це товариш, Вася Верещак, ще на 60-річчя виточив з металу, і подарував”, – говорить мій співрозмовник. Як виявилося медаль важить один кілограм сто грам. Ця вага є мізерною часткою того, що Іван Олексійович досі піднімає на тренуваннях, навіть після виходу в 1991 році на заслужений відпочинок. “Я щодня піднімаю кілька тонн металу. Виконую з 35-кілограмовою штангою 20 різних вправ по кілька десятків разів. Потім тренажори. Потім знову штанга на всі групи м’язів”, – розповідає 80-річний тренер.

 

З награною прикрістю дружина Галина Василівна скаржиться: “Весь балкон і спальню завалив залізяччям (гирями, гантелями і штангами). Та ще й мішок боксерський повісив”. А для нього позайматися з гирями, це – як ковток свіжого повітря. “Щоб не втратити форму, майже щоранку ходжу в спортзал. Якщо погода хороша – бігаю”, – розповідає Вишницький.

 

ПІСЛЯ ЗУСТРІЧІ З ЄЖЕВСЬКИМ Я “ЗАХВОРІВ” СПОРТОМ

Дитинство Івана, як і сотень інших хлопчаків післявоєнного часу, які втратили батьків на фронті, було складним. “Батько мій загинув у 1943 році на фронті. Виховання, самі розумієте яке, давала вулиця, – розповідає він. – Серед блатних був як шістка, посилали то за вином, то за цигарками. Хуліганив, любив побитися. Правда, даремно не бився, хто просить – видам. І тільки коли став займатися боротьбою, пішов з цієї компанії. Я вдячний людині, долучившій мене до спорту, який зробив з хуліганистого хлопця справжнього чоловіка. Невідомо ким би я став, і де б я опинився, якщо б не спорт”.

 

 

А познайомився з боротьбою Іван завдяки патріарху цього виду спорту в Дніпродзержинську, тренеру Леву Рудольфовичу Єжевському. “Я кудись біг, – згадує Вишницький, – коли мене схопив за плечі чоловік, якого, похапцем мало не збив з ніг. Думав, що той надає мені по шиї і відпустить. Але він просто запропонував прийти вчитися боротися на “Дзержинку”. Я пообіцяв, і … забув. Повторна зустріч відбулася знову на вулиці. Єжевський знову запросив мене на тренування, сказавши, що я йому сподобався статурою: шия коротка, натоптаний. В той день я пішов разом з Левом Рудольфовичем в комору спортклубу, де він мені відразу ж виписав на свою картку спортивний костюм і борцівки. Моїй радості не було меж”. З тих пір 15-річний хлопчина “захворів” спортом.

Три рази в тиждень Іван приходив на тренування, освоюючи мистецтво боротьби до знемоги. Він був фізично сильним, пропорційно розвиненим борцем. На килимі працював серйозно, терпляче, як і в житті.

 

Серед спаринг-партнерів Вишницького був і Нурсултан Назарбаєв, майбутній Президент Казахстану, який навчався в технічному училищі № 8 (нині ВПТУ № 22) на підручного горнового. “Не скажу, що ми були друзями, – розповідає Іван Олексійович. – Але товаришами це точно. У Нурсултана був кращим другом Коля Літошко. Пам’ятаю як в 60-му році Назарбаєв, зі сльозами на очах, розлучався з нами, їдучи додому в Казахстан . Два роки тому я разом з Левом Рудольфовичем побували в Казахстані, де мали зустріч з Назарбаєвим”.

І БОРЕЦЬ, І БОКСЕР, І МЕТАЛЬНИК МОЛОТА

Іван Вишницький захищав честь спортивного товариства “Труд” і був збірником України по “Авангарду”. Вісім разів ставав призером ЦР СТ “Труд” не тільки з греко-римської боротьби, а й самбо, вільної боротьби, боксу, штанги, метання молота.

Розповідаючи про спільні тренування борців і боксерів, він згадав епізод, коли тренер боксерів Євген Васильович Суєтов запропонував кому-небудь з борців побоксувати на рингу з його вихованцями. “Я відразу погодився, тому що просто руки свербіли побитися. І не побоявшись, що суперником був важковаговик, відразу ж врізав йому в щелепу, що аж бризки полетіли. Але він встояв на ногах, хоча вже був у нокдауні. Після повторного удару його вже повело. А тренер запитує: – Ваня зараз я тобі дам гарного боксера. Будеш битися? – Відповідаю: Буду. І наступного суперника секунд через 30 відправив у нокаут. Суєтов підійшов і каже: Він повинен був виступати на обласному чемпіонаті, але тепер ти замість нього братимеш участь. Я з тобою на лапах попрацюю, а ти з м’ячиком. А так ти фізично міцний хлопець”.

Перед змаганнями спортсмен трохи потренувався і був заявлений на чемпіонат. “У мене очі на лоб мало не полізли, коли суддя-інформатор оголосив перед першим боєм, що я провів на рингу 18 боїв з яких виграв двічі нокаутом, – посміхаючись, розповідає І.Вишницький. – На цьому чемпіонаті я виграв шість боїв. Найдовший поєдинок тривав приблизно півтори хвилини. Всі решта закінчувалися ще швидше. Сьомого суперника з Дніпропетровська чекав на рингу кілька хвилин, але він так і не вийшов. Я як переможець, потрапив до збірної області і повинен був їхати на чемпіонат України до Харкова. Суєтов сказав, що у мене є шанс виконати майстра спорту. Але я віддав перевагу своєму улюбленому виду спорту і поїхав на чемпіонат з вільної боротьби”.

Виступаючи за “Труд”, одне з найсильніших в Союзі спортивних товариств, йому довелося боротися на чемпіонаті Радянського Союзу з Валерієм Резанцевим (п`ятикратний чемпіон світу та двократний Олімпійський чемпіон). Так ось Резанцев після сутички, яка завершилася внічию, запитав наставника нашої збірної: “Де ви взяли цього хлопця? Я всіх ламав, а цього не зміг …”.

 

 

Іван Олексійович згадує, як в 1967 році в П’ятигорську, йому вручав нагороду за перше місце, чотириразовий призер чемпіонатів СРСР, майстер спорту з класичної боротьби, актор Олексій Захарович Ванін (який зіграв через чотири роки роль колишнього злодія, спустившого в комедії “Джентльмени удачі” зі сходів “Доцента”). Він виконував на тих змаганнях роль головного судді.

Тренер з важкої атлетики Олексій Опанасович Жезлов побачивши якось Вишницького на килимі, сказав: “Боже мій! У нього ж ноги штангіста-рекордсмена!”. І запросив Івана займатися штангою. В результаті перші офіційні виступи принесли спочатку титул чемпіона міста в триборстві (320 кг), а потім бронзову медаль в першості СРСР, яка пройшла в Кірово-Чепецьку.

 

 

Незважаючи на велику кількість медалей, жетонів, дипломів і грамот, Іван Олексійович вважає своєю найціннішою нагородою значок “Майстер спорту СРСР”. “У той час в Дніпродзержинську не так вже й багато було володарів цього звання. Знаєте як я радів, коли отримував значок і посвідчення при заповнених вщерть трибунах стадіону “Перемога”!, – розповідає з блиском в блакитних очах ювіляр.

ПРО НЬОГО ГОВОРЯТЬ

Після завершення активних виступів у спорті І.Вишницький з 1978 року перейшов на тренерську роботу, за час якої в спортивних клубах “Промінь” і “Прометей”, а також в ПТУ № 26 підготував чимало борців. Найталановитішим з учнів він вважає Едуарда Єрьоменка, якого виховував до четвертого класу. Едуард був призером чемпіонатів СРСР, світу і Європи з кіокушин карте, дзюдо, самбо, заснував хортинг і нині є президентом всесвітньої Федерації цього виду єдиноборств. “Тренерське кредо Івана Олексійовича Вишницького полягає в тому, що він концентрує увагу учнів на окремих, найбільш важливих прийомах, і багаторазовими повтореннями покращує техніко-тактичні дії”, – говорить Е.А.Ерьоменко.

“Він відпрацьовував заданий прийом до сьомого поту, поки не досягав результату. Всі вказівки схоплював на льоту. За короткий термін засвоїв не тільки основи, але і багато тонкощів боротьби”, – пояснює Л.Р.Єжевський.

СПОРТИВНА СІМ’Я

З майбутньою дружиною Іван Олексійович познайомився в завкомі профспілки ПХЗ. “Галина приїхала в серпні 1968 року в Дніпродзержинськ за направленням після закінчення інституту імені Лесгафта, – хитро посміхаючись розповідає ювіляр. – Я в той день зайшов у справах в завком, і в коридорі зіткнувся з декількома дівчатами. Відразу ж око поклав на одну з них. Ми познайомилися. Я запросив Галку піти ввечері в кафе. Почали зустрічатися, а потім запропонував вийти за мене заміж. Ось так і живемо вже більше п’ятдесяти років разом”.

 

 

У квітні 2019 року сім’я Вишницьких відсвяткувала золотий ювілей. “Більшому ніж півстоліття минуло, а я пам’ятаю нашу першу зустріч до найдрібніших подробиць, – згадує дружина, Заслужений тренер України з плавання Галина Василівна. – Івушка підкорив моє серце відразу. Я тоді приїхала після закінчення ленінградського інституту ім. Лесгафта за розподілом в Дніпродзержинськ, на тренерську роботу в басейн “Прометей”. Менше ніж через рік ми одружилися. Пізніше у нас народився Льоша, а потім і Анжела. Діти теж пішли по нашій стежині. Син виконав норматив кандидата в майстри спорту з боксу, а дочка стала разрядницею з плавання. Вже й онуки виросли, а Іван Олексійович все “хворіє” спортом. Йому постійно потрібна дуже активне життя”.

ДОСЬЄ

Іван Олексійович Вишницький, тренер з греко-римської боротьби.
Народився – 6 квітня 1941 року в Дніпродзержинську.
Випускник Донецького фізкультурного технікуму.
Майстер спорту СРСР з греко-римської боротьби (1963).
Восьмиразовий призер ЦР СТ “Труд”.

Автор інтерв`ю Віктор КУЛЕНКО.