4 травня виповнилось 70 років тренеру і чинному волейболісту Петру Васильовичу Гричуку.

 

 

Під час навчання, Петро займався різними ігровими видами спорту, виступаючи в складі збірної Гаврилівської (Покровський район) середньої школи. У 1960-х роках виступав за волейбольний донецький “Авангард”. “З Гаврилівки я поїхав до Донецька, де влаштувався на Путиловський завод точного машинобудування, – розповідає П.Гричук. – Записався в секцію і мене вже почали випускати грати в волейбольноій команді донецького “Авангарду”. Доводилося захищати честь цеху і в футбол, і навіть в хокей.

Із заводу мене забрали в армію, де я прослужив з 1967 по 1969 рік. Після командирської школи в Харкові був направлений в частину морської ППО в Іллічівську Одеської області. Дуже цікава служба була. Ще будучи на курсах, я грав у футбольній команді частини на позиції голкіпера. Але після того, як в одному матчі пропустив аж п’ять голів, відмовився грати в цьому амплуа.

1968 рік. Ільїчівськ.

Грав у волейбол дуже багато. У Харкові один гравець, який до армії виступав разом з Юрієм Поярковим (Юрій Михайлович Поярков – український волейболіст, дворазовий олімпійський чемпіон, – прим. автора), мене помітив і постійно возив на різні турніри. Я там пройшов пристойну ігрову школу. В Іллічівську мені знову дуже пощастило. Наш командир фізпідготовки домовився, щоб ми проводили спаринги з командою “Іллічівець”, що виступала в групі “А”. У чемпіонаті Одеського військового округу, в якому змагалися 32 команди, ми посіли сьоме місце. Після змагань мене, і ще одного гравця, тренер Анатолій Верх запросив на двотижневі збори в команду одеського СКА. Він похвали мене, але зазначив, що у мене немає школи… Я тоді не розумів, що таке школа і сприймав це в буквальному сенсі значення слова. Кажу йому, як так, я ж закінчив 11 класів … Насміявшись вдосталь, тренер пояснив мені популярно, що він мав на увазі. На дембель я пішов у званні молодшого лейтенанта. Надалі проходив курси і зараз являюся капітаном запасу”.

1986 рік. Білорусія.

Після служби в армії Петро Гричук закінчив Дніпропетровський технікум фізичної культури. Останні 30 років викладає в Придніпровському державному металургійному коледжі.

Його студентські команди ставали переможцями змагань різних рівнів виступів від міських до Всеукраїнських спартакіад. Сам Петро Васильович є капітаном ветеранської збірної міста, і практичні щомісяця виступає в різних турнірах, як в Україні, так і за кордоном. Спортивній діяльності Гричука в музеї ПГМК відведений великий стенд, на якому розміщені лише тільки найголовніші нагороди. Зате його робочий кабінет весь обклеєний від плінтусів до стелі сотнями грамот, поверх яких висять десятки медалей.

Петро Гричук проводить заняття з молодими волейболистами політехнікуму. 1980-і роки.

Футбольна команда “Динамо” після матчу. Стадіон на Баглії. Стоять зліва направо – Камишан Віктор, Приходченко Сергій, Якименко Іван, Орлов Валерій, Журавель Віталій, Орлов Леонід. Сидять – …, Черевичний Віктор, Вязовой Вадим, …, Сягайло Олег, Гричук Петро. 1994 р.

Директор металургійного коледжу Станіслав Лясота вручає Петру Гричуку кубок за перемогу команди на IV Спартакіаді України серед студентів гірничодобувної та металургійної промисловості. 2010 р.

Нерозлучні друзі Іван Якименко і Петро Гричук.

Кубок Президента України.

На Водохрещі.

Чемпіонки міста серед студенток 2003/2004 рр.

Текст Віктора КУЛЕНКА.