СПОРТ ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА-КАМ`ЯНСЬКОГО В ФОТОГРАФІЯХ. № 1118

Спорт

 

Перед армією Микола Голик півроку числився в “Хіміку”. У той час в Одеському військовому окрузі команду СКА, яка виступала в першій союзній лізі, тренував Володимир Шемельов. Тренер Луганського спортінтернату Юрій Михайлович Ращупкін (де навчався раніше М.Голик) йому подзвонив, і той забрав новобранця в команду. “В Одесі робили відбір гравців. Там я познайомився з Сергієм Шевченко, Льошею Руденко, Сергієм Піддубним, Володею Романенко (згодом гравцями “Суднобудівника”, “Чорноморця”). Потім нас відправили в Євпаторію, в команду, яка грала в чемпіонаті Криму і в чемпіонаті Одеського округу. Я ж все-таки танкіст, навідник гармати, – сміючись розповідає колишній футболіст. – Незважаючи на те, що там грали керченський “Океан”, “Титан” з Армянська, “Атлантика” (Севастополь), ми були в лідируючій трійці”. На зборах в Євпаторії тренувалася команда запорізького “Трансформатора”, що грала за колектив фізкультури. “Тренери цієї команди мені запропонували після дембеля грати за них, сказавши, що я буду отримувати зарплату в 350 рублів. – каже Микола Петрович. – Я подзвонив Ращупкіну. Він запропонував “потертися” в Запоріжжі півроку. Відразу ж після дембеля в травні 1979 року я поїхав туди, де дограв друге коло. Коли приїхав у відпустку, то до нас додому зайшов тренер Олексій Іванович Расторгуєв. Поговорив спочатку з моїм батьком, потім мені запропонував грати за кіровоградську “Зірку”. Тоді це була сильна команда. Якраз перед моїм приходом, з неї Вадим Євтушенко і Михайло Михайлов перейшли грати в київське “Динамо” і “Дніпро”. Я довго не роздумуючи погодився”. Коли Микола Голик прийшов в команду, то йому було у кого вчиться. В “Зірці” була зібрана хороша плеяда досвідчених гравців. Це була хороша школа, де можна було щось перейняти. “Мене поселили в одній кімнаті з Валерім Гошкодерею (майбутнім гравцем донецького “Шахтаря” і радянської молодіжки). Ми потім здружилися і надалі стали кумами”, – говорить Голик. На верхньому фото Микола Голик і Валерій Гошкодеря. Кіровоград. 1980.

 

Рядовий Микола Голик. 1976. Всі фото з архіву Миколи Петровича Голика.

 

“З дружиною ми виросли на одному майданчику в будинку. Вона в першій квартирі, я в другій, – розповідає Микола Голик. – Я одружився на Ларисі в березні 1980 року коли грав за кіровоградську “Зірку”. Ми приїхали з тренером Расторгуєвим прямо до мені на весілля. Відгуляли і на другий день полетіли в Кіровоград. А в Дніпродзержинськ я її перевіз, коли народився мій первісток Костя. Хоча за традицією обох синів Лариса народжувала в Сєвєродонецьку”.

 

Віктор Мунтян, Микола Чернишов, Микола Голик. Стадіон “Перемога”. Травень 1995.

 

 

“Тренувати в тисячу разів важче, ніж грати на футбольному полі. Тренер – це ходячий покійник. Після кожної гри піднімається тиск, серце поколює. Все тримаєш в собі. Ти хочеш так, а гравці роблять по своєму, – говорить тренер КП СК “Прометей” Микола Петрович Голик. – За кордоном зовсім інше відношення до дитячого футболу. Там дітей не змушують боротися за очки, як дорослі команди. Вони проводять турніри. І там грають в футбол всы: товсті, високі, косі, глухі. Серед них проводять відбір, а ті які не попали в команди, продовжують грати в своє задоволення. У нас же мета – очки. І неважливо яким способом здобуті. Звідси з дитинства прищеплюється ставлення до брехні, обманів, підстав, виграші будь-якими способами. Футбол у нас став дико комерціалізований”. 05.10.2011.

Текст Віктора КУЛЕНКА.