Перейти до вмісту
В спортивному житті Заслуженого тренера України з плавання Галини Василівни Вишницької (в дівоцтві Прокоф`євої) було ще і підводне орієнтування. Під час навчання на другому курсі, паралельно зі спортивним плаванням, ввели нову дисципліну – підводне спортивне орієнтування. Амуніція – це два кисневих балона, ласти і лаг (прилад для орієнтування градусів напрямку руху і метражу). Невелике відхилення в градусах під водою, і ти вже запливеш за межі схеми спрямованого руху. “Перші тренувальні заняття ми проводили на зборах на інститутській базі в Кавголово, – розповідає Галина Василівна. – Це була ранньою весною, при низькій температурі води в озері, яка була темною, що ускладнювало пошук “буйків”, потрапляння на фініші в так звані “ворота”. Але у мене виходило практично все, завдяки швидкості ніг (на витягнутих руках ми тримали прилад). Через три роки я вже виконала перший дорослий розряд і була включена до складу збірної команди одного з ленінградських колективів для участі у всесоюзних зональних змаганнях в Севастополі. Але мені не пощастило. Після трьох видів змагань я мала можливість виконати норматив майстра спорту СРСР. А до четвертого (найпростішого для мене) через хворобу (піднялася температура) мене не допустили … 1966. Верхнє і всі інші фото з архіву Г.В.Вишницької.
Комсомолка, активістка і просто красуня Галина Прокоф`єва. 1964.
“Дуже добре пам’ятаю своє щасливе і в той же час важке дитинство. Пригадую його часто, як щось світле, безтурботне, млосно радісне, – розповідає з нотками ностальгії в голосі Галина Василівна. – Назву наше селище Торфоболото отримало через знаходження в цьому районі покладів торфу, який використовували для палива спиртзаводу, побудованого відразу після війни. Видобуток торфу вимагав багато робочих рук і фахівців, тому люди до нас приїжджали з різних кінців СРСР. Закриваю очі, і переді мною велика машина, яка повільно рухається по місцевості. В кінці неї на екскаватор вручну лопатами з двох сторін люди накидали рідкий чорний торф. Потрапляючи в ємність і перемішуючись в масу – виходили брикети, які викладали на дошки для висихання. Ми, діти, не тільки спостерігати за таким видовищем, але і намагалися допомагати “катати” вагонетки. Внаслідок такого копання позаду машини залишався глибокий в півтора-два метри кар’єр, який поступово наповнявся водою. Ось там і проходило моє навчання плаванню. Вже будучи дорослими, щоб освіжити прохолодою своє тіло ми йшли сюди”. 1966.
Після закінчення інституту імені Лесгафта в Ленінграді випускникам дали можливість вибрати міста Радянського Союзу, де вони в подальшому можуть працювати. “Мене спокусив Дніпродзержинськ під кодовою назвою “колектив фізкультури № 19”, де завершувалося будівництво нового 50-метрового басейну, – пояснює Галина Василівна. – Такий великий басейн в такому малому місті – це круто! Важливою для того часу була і обіцяна зарплата в 115 рублів. Ну, а особисто для мене це ще й південь, тепло, близьке море, кавуни, дині… Записалося нас вісім чоловік. Але потім виявилося, що директор ДЮСШ СК “Прометей” Олександр Трохимович Ступак, який особисто приїжджав до Ленінграда по набору, сказав, що треба всього чотири людини (два чоловіки і дві жінки). В результаті в останній момент відмовився на користь Мурманська Володимир Александров. І поїхали в Дніпродзержинськ тільки я, Лідія Іванівна Гладкова і Костянтин Петренко. Зустріли нас добре, влаштували в гуртожитку в кімнатах на двох. І з вересня 1968 року почалася наша робота. Але не в 50-метровому басейні, а в “жаб`ятнику” … маленькому басейні довжиною 12,5 метра і на дві доріжки з красивою назвою “Дельфін”. Цей комплекс знаходився недалеко від СШ № 9. З одного боку лазня, з іншого басейн. Але вже 12 березня 1969 року відбулося відкриття великого басейну “Прометей”. А до цього часу у мене пройшли початкове навчання дві групи дітей, які згодом були переведені на велику воду”. Першими вихованцями молодого тренера стали А.Марушков, А.Бацко, С.Кандибайло, М.Назаренко, М.Шуляк.
У квітні 1969 року Галина вийшла заміж, змінивши своє прізвище з Прокоф’євої на Вишницьку. “У нас з майстром спорту з боротьби Іваном Вишницьким в 1970 році народилася Анжела. Але перерва в спорті був не велика, – розказує тренер Г.Вишницька. – Коли доньці виповнилося вісім місяців я вже повернулася до тренерської діяльності. Тим часом чоловікові дали двокімнатну квартиру на проспекті Леніна в будинку, де був магазин “Придніпровський”. А в 1976 році народився син Альоша”.
Текст Віктора КУЛЕНКА.
Вам також може сподобатись
