Перейти до вмісту
Історичні хроніки – це дуже нудно для тих, хто “не в темі”, і саме захоплююче чтиво – для людей, які розуміють, про що йде мова. Ще б пак, адже перед твоїм думкою постає “штиль” канувшої в Лету епохи: слова, що писали люди, яких давно вже немає, але які в той момент не просто жили – вони мріяли і боялися, любили і ненавиділи, будували і руйнували, дружили і сварилися … зовсім, як ми, згадує https://www.facebook.com/МУЗЕЙ-ДМК-2028459340510638/?__tn__=kC-
Двотомник “Опис Дніпровського заводу”, де перша книга – тексти, а друга – технічна документація і креслення, по праву вважається найціннішим експонатом музею історії комбінату. А ще ця книга – основне джерело інформації про завод кінця 19 століття, з моменту його закладки та аж до 1904-1905 рр., Тобто, до першої російської революції.
У ній перед читачем оживає унікальна історія неймовірно швидкого створення, розвитку і надзвичайно потужного розквіту одного з найбільших металургійних підприємств імперії. Підприємства, яке за багатьма критеріями не мало аналогів не тільки в своїй державі, а й за кордоном. Наприклад, за темпами зростання і масштабам оснащеності з Дніпровським заводом Південно-Російського Дніпровського Металургійного Товариства можуть змагатися, кажуть історики, тільки автомобілебудівні заводи Г.Форда.
Отже, літопис старту Дніпровського заводу охоплює перші 15 років його функціонування. Складався він професійними “технарями” – чотирма інженерами, які мали безпосереднє відношення до виробництва. Мечислав Броніковський в 1892-1905 рр. очолював технічну контору заводу. Ян Войцеховський – його наступник на посаді начальника “Техчастина”. Карл Клюковський – молодший помічник Довіреного у справах Товариства при Дніпровському заводі. І – хтось Я.Родкевич, прізвище – це все, що крізь час дійшло до нас про четвертого співавтора інженерного фоліанта.
Особливість Дніпровського заводу, яка малася на увазі апріорі і тому залишилася неозвученою, позаду книжкових сторінок – унікальна інженерна школа, що дає можливість придбати і знання, і навички найсучасніших металургійних “течій” в спілкуванні майстрів-ентузіастів. Фахівці-ІТП запрошувалися для роботи з різних країн, отже, мали різний досвід – німецька практика виробництва сталі і заліза, польська специфіка сталеливарної справи, особливості інших європейських шкіл. Працюючи пліч-о-пліч, спілкуючись і спільно вирішуючи виробничі завдання, вони мимоволі створили такий собі конгломерат практичних знань – узагальнену усереднену “константу” кращих технічних ідей і напрацювань свого часу. Ось чому Дніпровський завод на кілька кроків випередив з розвитку інші металургійні підприємства галузі.
Вам також може сподобатись
