16  січня 2021 року патріарху академічного веслування Кам`янського Борису Михайловичу Маркіну  виповниться 75 років.

Вихованням наймолодшого сина Бориса займалася мама, Олена Олександрівна. Тато, Михайло Миколайович Маркін працював на коксохімі ім. Серго Орджонікідзе і забезпечував достаток в сім`ї, де ще росли два сина, Анатолій і Валентин. Хоча найстарший Анатолій вже сам працював на тому ж підприємстві, що і батько.

“Я мав базові знання”

За час навчання, Борису довелося міняти школи. З першого по п’ятий клас він провів в школі № 17. А після того, як батьки переїхали жити в нову квартиру на вулицю Москворецьку, хлопчика перевели в СШ № 31. “Чесно скажу, особливих успіхів в школі я не мав. Але я мав базові знання”, – пояснив Б.М.Маркін. Після семирічки, Борис продовжив навчання в індустріальному технікумі за спеціальністю механік. “За розподілом в 1963 році мене – найактивнішого спортсмена, який захищав честь вузу в футбольних і гандбольних матчах, направили до Києва, – продовжує розповідати Борис Михайлович. – Відпрацювавши рік, замість належних трьох, я відпросився і повернувся додому. Став працювати креслярем в конструкторському бюро на ДКХЗ. Потім був переведений в коксовий цех на посаду інженера планово-попереджувальних ремонтів, де пропрацював з 1965 по 1971 рік. У тому ж році був направлений на завод-втуз і навчався там шість років”. В той час в СРСР такі навчальні заклади були тільки в Москві, Ленінграді, Ростові-на-Дону і в Дніпродзержинську. Саме там він отримав хорошу школу професійної майстерності як теоретичну, так і практичну. “Хочу згадати цікавий факт, – згадує Б.Маркін. – Начальник цеху Яків Якович Таран, де я працював інженером, знав про мою пристрасть до спорту, про те що ми виграли першість країни в 1965, 1966 роках, і що мене стали часто забирати на збори. Він викликав мене до себе в кабінет і сказав, якщо ти впевнений, що на твоїй ділянці буде завжди порядок, агрегати працюватимуть без поломок, то можеш продовжувати тренуватися. А якщо не впевнений, то йди і працюй. Я тоді не був впевнений, і життя заставило полишити великий спорт. Хоча до 1971 року іноді виступав на великих змаганнях”.

Спортивні вершини

 

І якщо в навчанні Борис Маркін лаврів не здобув, то в спорті він досяг певних вершин. “Спочатку я захопився футболом. Мене запрошував до себе навіть тренер Борис Михайлович Ульянов. Грав я і в баскетбол, і в гандбол, – згадує Борис Михайлович Маркін. – Але хоч як крути не крути, але зупинився я на веслуванні. А тут і думати нічого було, адже обидва старші брати вже займалися академічним веслуванням, мали певні успіхи. І з 1959 року я став регулярно займатися “академкою” під керівництвом старшого брата Анатолія, який був чемпіоном України з народного веслування. У 1963 році вже з’явилися успіхи, став переможцем юнацької першості України в одиночці, був п’ятим на чемпіонаті Союзу. Через два роки в парі з Валентином Косенковим виграли чемпіонат і Кубок України серед дорослих спортсменів”.

 

У 1971 році Б.Маркіна забрали служити в армію. Потрапив він у Київську спортроту. За цей час в складі української четвірки виграв “срібло” на чемпіонаті країни і виконав норматив майстра спорту СРСР.

 

Рядовий Борис Маркін стоїть сьомий ліворуч. 29.11.1971.

Після дембеля Борис повернувся на рідний завод і продовжив виступи у великому спорті. А так, як водні спортивні бази ДКХЗ і ДМЗ були сусідами, то керівництво металургів стало вести “полювання” на весляра Маркіна, пропонуючи перейти працювати до них тренером. “Мене вже знало керівництво” Дзержинки “, тому що ми частенько змагалися між собою. І нарешті в 1972 році керівник спортклубу Олексій Володимирович Зубрицький та старший тренер з веслування Володимир Федорович Котляр “дотиснули”, я перейшов до них. Десять років були віддані роботи в цьому прославленому клубі”, – з нотками ностальгії продовжує розповідати Маркін. Саме на “Дзержинці” Борис Михайлович підготував два десятка майстрів спорту. Найвідоміші його вихованці В’ячеслав Стефашин, Олександр Литвиненко, Олександр Акішев. До речі, Стефашин, як і його вчитель, теж став Заслуженим тренером України.

Етапи тренерського зростання

Наступним етапом стала тренерська робота на ПХЗ. Перехід на нове місце вийшов досить цікавий. Якось під час зустрічей в індустріальному технікумі тренерів спортклубів міста, Борис Михайлович обмовився, що якщо б на ПХЗ була своя водна база, він би перейшов працювати туди. “Через півроку керівник СК “Прометей” Микола Єлисейович Гопкалов повіз мене до директора ПХЗ Юрія Федоровича Коровіна, – згадує Б.Маркін. – Той відразу запитав, що мені необхідно в першу чергу, так як завод збирається на території профілакторію робити човнову базу. Довелося стримати обіцянку. А на “Дзержинці” всі були шоковані. І ще місяць не віддавали трудову книжку. Та розлучилися ми залишаючись в хороших відносинах”.

 

У 1994 році завершилася “прометеївська” робота Б.М.Маркіна на посаді старшого тренера. А водна база так і залишилася недобудована.

Наступним етапом в житті Б.Маркіна стала робота в Києві на посаді старшого тренера юніорської збірної команди України. Тривав він до 2001 року, коли потім Бориса Михайловича перевели на посаду старшого тренера збірної країни по Дніпропетровській області.

Протягом останніх п’яти років Б.М.Маркін працює на веслувальному каналі в місті Дніпро.

 

Борис Михайлович Маркін разом з Леонідом Іллічем Каневським тренував збірну України з академічного веслування. За великі успіхи національної команди, в 1995 році він отримав звання Заслуженого тренера України. А ще заслуга Б.М.Маркіна в тому, що він виховав Заслужених тренерів України: Наталію Опенчук, Анатолія Щербаня, Миколу Лихваря.

Сім`я веслувальників

Дружина Таїсія Микитівна (в дівоцтві Комісарова) свого часу була капітаном баскетбольної команди Дніпродзержинського індустріального технікуму. Виконала норматив кандидата в майстри спорту з академічного веслування. Донька Ірина стала переможницею першості СРСР з веслування серед дівчаток, виконала кандидатську норму. Сорокарічний син Борис займався плаванням, був призером чемпіонату України. Але батько порадив займатися веслуванням на байдарці, так як той потрапляв під всі параметри саме весляра. І майстер міжнародного класу Борис Борисович Маркін ставав призером чемпіонату світу серед дорослих. Внучки Тетяна і Ольга теж являються призерами України з веслування.

Досьє

Маркін Борис Михайлович.
Народився 16 січня 1946 року в Дніпродзержинську.
Закінчив Київський інститут фізичної культури і спорту (1988).
Суддя всесоюзної категорії (1984).
Суддя національної категорі ї з веслування на байдарці (2005).
Заслужений тренер України з академічного веслування (1995).