Перейти до вмісту
У сімейному архіві краєзнавця, автора книги “Моє місто” Ігоря Вікторовича Подзерко зберігалась фотографія колективу працівників станції. Одним з них був його дід, Данило Прохорович Усенко-Андрущенко (на фото стоїть крайній праворуч), який працював вагарем. За станцією досі стоїть будинок, де була вагова. “Працівники станції були не романківські а приїжджі, – розповідав І.Подзерко. – Станція Тритузна стала доленосною для маленького села. Адже, завдяки сталевий гілці довжиною трохи більше 6 кілометрів з кінцевою станцією Тритузна було вибрано місце для будівництва металургійного заводу. Через чотири роки після пуску металургійного заводу була викуплена територія, на якій знаходився шпало-просочувальний завод (територія аглофабрики і ДДГРЕС), а сам завод в 1892 році перевели на станцію Кайдаки. а вже в 30-х роках ХХ століття – в Новомосковськ”.
Будівля залізничної станції Тритузна. 20.09.2012.
Житловий будинок залізничної станції Тритузна. 08.10.2017.
Прийом тари на вулиці Вокзальній. 20.02.2012.
Вид з вулиці Вокзальної на будинок (рожевого кольору), в якому колись жила сім`я Брежнєвих. 20.02.2012.
Текст Віктора КУЛЕНКА.
Вам також може сподобатись
