ФОТОМАНДРІВКА КАМ’ЯНСЬКИМ-ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИМ І ЙОГО ОКОЛИЦЯМИ. 1108

Історія

Станіслав Ясюкович, син потомствених дворян Ігнатія Ясюковича і Броніслави Лабунської, народився 8 грудня 1882 року в Санкт-Петербурзі. Батько Станіслава – Ігнатій Ігнатович Ясюкович – займав провідне місце серед підприємців Російської Імперії. Вінцем його діяльності стали відомі у всій Європі Дніпровські підприємства, серцем яких був Дніпровський завод в селі Кам’янському. Оскільки діяльність батька на терені промисловості протягом п’ятнадцяти років проходила безпосередньо на Дніпровському заводі (1888-1903 роки), Станіслав Ясюкович свої юні роки провів у Кам’янському. Тут родина Ясюкович проживала в так званому «директорському будинку», що знаходився в районі заводського поселення Верхня колонія. На початку 1890-х років Станіслава відправляють в Катеринославську чоловічу гімназію, яку він закінчив із золотою медаллю в 1901 році. Тому з повною підставою можна вважати, що “малою батьківщиною” Станіслава Ясюковича протягом тринадцяти років було село Кам`янське. Після отримання атестата зрілості Станіслав, вирішуючи йти по стопах батька, подає документи в Петербурзький Технологічний інститут. Технічна освіта, однак, не відповідала темпераменту і інтересам молодого Ясюковича, і він переїжджає в Мюнхен, де вступає на економічне відділення місцевого університету. У 1911 році після закінчення університету і захисту дисертації С.Ясюкович переселяється в Польщу і осідає в маєтку свого батька, розташованого поблизу міста Кутно. Тут він вступає в Народно-Демократичну партію і починає громадську і політичну діяльність. Однак в 1913 році, зважаючи на хворобу Ігнатія Ігнатовича Ясюковича і необхідності прийняття його великих інтересів, Станіслав Ясюкович виїжджає до Петербурга, де входить в керівництво Південно-Російського Дніпровського металургійного Товариства. Верхнє фото і текст члена Національної спілки краєзнавців України Олександра Слоневського.

Сергій Станіславович Шишков народився 30 квітня 1955 року в Дніпродзержинську. З 2001 року – офіцер запасу Тихоокеанського флоту. Пише і видає книги про нагороди СРСР. Вперше роль Нептуна Сергій Шишков виконав в 1986 році. Став Нептуном він випадково. Командування флоту давно шукало фактурного виконавця на таку почесну роль. А Сергій Станіславович завжди активно займався спортом, і тоді був прапороносцем в спортивному клубі ТОФ. Там-то його помітили і запропонували приміряти на себе корону морського владики. Бойове хрещення він прийняв на рік, коли Владивосток відвідав генсек Горбачов. Керівник компартії приїхав з місією – вручити орден Леніна. Потім, з відкриттям міста-порту, Сергію Володимировичу доводилося виступати навіть перед заморськими військовими делегаціями, які заходили в порт з дружнім візитом. Спеціально для них влаштовували повтор флотського свята, де Шишков із задоволенням грав улюблену роль, а американці лише дивувалися: “Де такого Шварценеггера взяли ?!”.

 

У квітні 1986 року інженерно-технічний батальйон, яким командував Микола Шевченко, одним з перших послали до Чорнобиля. У звичайному одязі і респіраторах, які прилипали до обличчя і утруднювали дихання, без спецзасобів і без дозиметрів, які визначали рівень радіації, практично голими руками бійці загону ліквідували наслідки аварії на атомній станції. За це Микола Кузьмич отримав від держави орден, другу групу інвалідності і … милицю від соціальної забезпеченості. А багато бійців з його загону не отримали навіть посвідчень ліквідаторів.

 

 

Циганок Анатолій Микитович – пропрацював все своє життя фотокореспондентом. Більшість свого трудового шляху пройшов у газеті “Дзержинець”, а також працював в інших обласних і місцевих виданнях. Його знали і поважали в нашому місті, області і не тільки. 1980-і роки.

 

 

Десятирічку Тетяна Василівна Сторожко (дівоче прізвище Кобюк) закінчила в СШ № 28 в 1975 році. В атестаті про повну загальну середню освіту були суцільно одні п’ятірки. Зіпсувала всю малину одна четвірка. Фізика давалася Тані нелегко. Незважаючи на це, здавалося, шлях до вузу для неї відкритий. Але, на подив багатьох її друзів, Тетяна пішла навчатися … в СПТУ № 61 на кухаря. Закінчивши його з червоним дипломом продовжила навчання в торговому технікумі за фахом технік-технолог. Після успішного завершення навчання в ньому, дівчина вибрала своїм місцем роботи ресторан “Україна”. Попрацювавши всього лише рік, познайомилася з молодим чоловіком, який запропонував їй руку і серце і відвіз до Дніпропетровська. Для Тані почалося нове життя. Але улюблену роботу кухаря вона не кинула і там. Вибір припав на ресторан “Асторія”. Шикарна на ті часи ресторація манила до себе як магніт не тільки міську еліту, людей, сильних світу цього, а й приїжджих знаменитостей. Років п’ять попрацювавши в Дніпропетровську Тетяна повернулася до рідного міста. Правда, працювати пішла вже не в “Україну”, а в найвідоміший в Дніпродзержинську ресторанний комплекс “Дніпро”, в який крім самого ресторану входили ще кафе “Чайка” і дієтична їдальня. З п’яти міських закладів ресторанного типу – “Олімпія”, “Україна”, “Зоря”, “Світоч” і “Дніпро”, самим відвідуваним був останній. У той час в ньому працювали чоловік 40. Мінімум 4 кухарі працювали в холодному цеху. А ще ж були м’ясний, кондитерський, напівфабрикатів, борошняний. Галина Іванівна Вороніна, яка більше 30-ти років очолювала ресторан, і зав.виробництвом Іван Никифорович Скалацький, зуміли зібрати колектив висококласних кухарів. “Золотої душі людина була. Де я не працювала, але такої добропорядної людини не зустрічала”, – розповідає Тетяна Сторожко. Разом з Юрієм Миколайовичем Свистуном, який згодом працював замість І.Скалацього, Тетяна Василівна запрошувалася обслуговувати самих високопоставлених чиновників, які відвідували Дніпропетровщину. Коли приїхав перший секретар Компартії України Володимир Васильович Щербицький, їх привезли на брежнєвську дачу. “Мені запам’яталося величезна кількість охорони, працівників санепіду. Все було дуже строго. Нас попросили познімати всі свої золоті прикраси. Хіба мало чого, а раптом у них є тайник для зберігання отрути … Після того як для високого гостя приготували страви, їх спочатку скуштувала спеціальна комісія. Головний лікар області мене особисто попередив, якщо Щербицькому стане погано, вас через півгодини посадять до в’язниці”, – сміючись каже співрозмовниця. Дивно, але ніякий інструктаж з боку органів КДБ з ними не проводився. Просто видали спеціальні перепустки. З великої кількості кухарів міських закладів громадського харчування вибір випав саме на них. Напевно через те, що і Тетяна і Юрій були вже членами КПРС. А в ті часи членство в партії цінувалося понад усе. Вона, як один з кращих працівників своєї професії, навіть обиралася членом Дніпродзержинського міськкому партії. 20.03.2009.

 

Текст Віктора КУЛЕНКА.