ФЛОКІЙ ВОЛОДИМИР. П’ЯТДЕСЯТ РОКІВ РАЗОМ

Спорт

 

29 листопада виповнюється золотий ювілей подружньої пари Флокій, Володимира Антоновича і Надії Опанасівни.

Батьки майбутнього футболіста Володі Флокія працювали на виробництві: мама зварювальниця на вагонці, тато зчіплювачем вагонів в залізничному цеху ДМЗ. Особливого контролю за хлопчиськом не спостерігалося. Шестирічним, він з сусідськими хлопчаками цілими днями ганяв м’яч. “Жили ми в бараці на Республіканській, – згадує Володимир. – Постійно грали в футбол. Замість воріт була лавочка на якій сиділи бабусі. А ми, пацани, з самого ранку окупувавши її, заганяли м’ячі в цю імпровізовану рамку. Намагалися послати низом, відпрацьовуючи удар підйомом, щоб м’яч летів не вище, а точно в створ. Ази дитячого футболу для мене почалися з дошкільного віку”.

 

Володя Флокій із мамою і братами Толею і Сашою

У восьмій школі першокласники Володя Флокій і Вітя Кучма обігравали хлопців зі старших класів. “Ми з ним удвох робили майже всю гру, – каже Флокій. – На Леваді (район внизу між вулицями Республіканська, Лікарняна і Широка), де грали, був льодник. Вранці приходили, відволікали дідуся-сторожа, крали шматок льоду, розміром з відро, клали біля воріт і грали цілий день. Під час перерви, візьмеш шматок льоду, і жуєш. І нічого, ніхто не хворів. А ззаду футбольного майданчика росли помідори і огірки. Ми забивали спеціально м’яч подалі на город, і коли шукали м’яч, рвали овочі”.

ВИРІШАЛЬНА УГОДА

Цікава історія як хлопець потрапив грати в команду на стадіоні “Перемога”. “За гарне навчання мені батьки купили велосипед “ХВЗ”, – розповідає футболіст. – Коштував він шалені гроші – 700 рублів (до грошової реформи 1961 року). Мій знайомий, Саша Денежніков запропонував угоду. За те, що я дам йому на весь день покататися на велосипеді, він обіцяв поговорити з тренером Борисом Михайловичем Ульяновим (а тоді не так-то просто було до нього потрапити), в команді якого він грав воротарем, щоб мене взяли до них. Я погодився”. І вже на наступний день Володимир Флокій був представлений тренеру. “Мене в команду Ульянов відразу зарахував, – каже Флокій. – Тим більше, що я лівою ногою грав як і правою. І швидкість у мене була пристойна, та й зростом не ображений”. Хлопчисько тоді отримав нові кеди, футболку. Радість била через край. “Я як прийшов в команду, перестав курити недопалки. До сих пір не курю. І нікому не бажаю труїти своє здоров’я”, – радить він.

 

1962 рік. Чередник, голкіпер Вяч. Домбровський, Гончарук, Шмуригін, Флокій, Радченко, Колесников, Мажелєй, Александров, Лобенков, Іванов.

ВЕЛИКИЙ ФУТБОЛ

Після закінчення школи Володимир Флокій поступив в технічне училище № 22 на токаря. Всі три роки навчання він поєднував зі спортом, виступаючи за збірну області в “Трудових резервах”. У 1964 р змагаючись в закарпатському місті Стрий, команда в якій грав Володя, посіла третє місце. Футболісти отримали перший дорослий розряд (минаючи юнацькі), що в той час вважалося дуже і дуже престижно.

 

Армійське фото

Потрапивши на службу в берегову охорону двічі Червонопрапорного Балтійського флоту, Флокій думав грати в талліннському “Динамо”. Але команду в той час вже розформували.

Футбольна команда військової частини, в якій служив Володимир Флокій (стоїть другий праворуч)

“Повернувшись з армії, я прийшов на стадіон “Перемога”, де вже тренувався Генка Шмуригін, який трохи раніше мене приїхав із Смоленська, – згадує Володимир. – Він там служив і грав за “Іскру”. Гена запропонував тренеру Миколі Заворотньому мене переглянути. На наступного дня мене зарахували в “Дніпровець”. Я грав разом з Васею Лябиком, Вовою Федоренко. В основу правда не завжди потрапляв”.

БЕРЕЖУ ЯК ЗІНИЦЮ ОКА

Через рік після армії Володимир Флокій одружився. Його дружиною стала Надія Шевченко, дівчина на рік молодша за нього. Жили вони в одному будинку на проспекті Леніна, 59, де їхні батьки отримали квартири в 1961 році в тільки що прийнятому в експлуатацію будинку. “Ми жили навіть в одному під’їзді, тільки Володя на останньому поверсі, а я на першому, – розповідає Надія Опанасівна. – Ще школяркою я написала записку, в якій освідчувалася в любові до нього. Володя каже, що цього не пам’ятає. А коли його проводжали в армію, я прийшла в костел (там був військкомат). Прощаючись, він спочатку поцілував мене, а потім свою пасію Валентину. Я розвернулася і горда пішла додому. Коли Вова прийшов у відпустку, я взяла свій дуже крутий на ті часи магнітофон “Айдас”, нашого спільного друга Юру Висоцького і пішли всі разом в гості до Валі. Трішки посиділи, і ми з Володею пішли. Після цього вже проважала його з побивки в армію я. Дочекалася. Після пари зустрічей, сказала, що хочу вийти за нього заміж.

У серпні 1969 року подали заяву в ЗАГС. А 29 листопада зіграли весілля. І так протягом п’ятдесяти років бережу його як зіницю ока. Він все життя грав у футбол. А я після закінчення ДІІ, працювала “диспетчером” в індустріальному коледжі, очолюючи профспілковий комітет”.

 

Володимир Добринін вручає “Відзнаку міського голови” Надії Опанасівні Флокій

Гучна весілля запам’яталося на все життя. Два дня веселилися в їдальні “Огонек”, що навпроти цементного заводу. “В ЗАГСі на Пеліна ми розписалися. Свідками у нас були Юрій Висоцький і Галина Гримова. Потім поїхали в їдальню. Молодь танцювала під магнітофон. А для людей похилого віку на баяні грав штангіст Василь Руденко”, – згадує Володимир Антонович Флокій.

Надя Шевченко, Володя Флокій, Галя Гримова, Юра Висоцький

ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬК – ВІЛЬНОГІРСЬК – ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬК

У тому ж 1969 році команда посіла друге місце в п’ятій зоні другої ліги першості України, пропустивши вперед колектив з Івано-Франківська. “Ігри ми проводили на “Перемозі”, – згадує футболіст. – Глядачів було повно, центральна трибуна практично завжди заповнювалася. Дівчата нам навіть на поле квітни приносили і дарували. Але незабаром на ПХЗ змінилося керівництво і ми виявилися не при справах”.

Правда, недовго Володимиру довелося сидіти без діла. Через місяць його запросили, за протекцією Геннадія Шмуригіна, в Вільногірський “Титан”, де він вже грав там. Тоді місцевий “Титан” тренував московський фахівець В’ячеслав Васильович Пєнкін. “Він їздив до Дніпропетровська до Валерія Лобановського і переписував його конспекти, – розповідає В.Флокій. – За його методиками і нас тренував. Було дуже цікаво. Я грав лівим півзахисником. Коли прийшов в “Титан”, команда в першості області йшла на восьмому місці, а сезон завершила на третьому. Тоді грали дуже сильні команди з Жовтих Вод, Нікополя, Павлограда, Дніпропетровська, Орджонікідзе. в наступному році ми стали знову третіми, в 1972 – другі, а в 1973 р стали чемпіонами області”.

Подружжя Флокій із сином Ігорем в сквері перед кінотеатром ім. Т.Г.Шевченка. 1972.

Як заохочення футболістам “Титана” зробили поїздку на край світу, в Норильськ, де вони зіграли кілька товариських ігор з місцевою командою. “Після виграного нами матчу, підійшов тренер, і п’ятьом гравцям “Титана” запропонував перейти в їхню команду. Але ніхто не наважився залишатися. А я тим більше, маючи на руках двох дітей (Ігоря і молодшу Наталію)”, – згадує Володимир.

 

“Титан” (Вільногірськ). Стоїть п`ятий ліворуч В.Флокій.

У Вільногірську грали вісім футболістів з Дніпродзержинська. Додому завжди поверталися на електричці. “Я постійно заходив у вагон, коли поїзд вже рушив, – посміхаючись розповідає Флокій. – Мене хлопці підколювали, що я живу за німецькою точністю. А одного разу тільки став на сходинку вагона, а автоматичні двері прямо перед носом зачинилися. Довелось їхати одну зупинку стоячи на підніжці”.

“Океан” (Керч) – “Металург” (Дніпродзержинськ). З м`ячем В.Флокій

Флокію вже було 29 років, коли тренер Ю.Орлов запропонував перейти в Дніпродзержинський “Металург”, влаштувавши слюсарем на ДМК. Команда вийшла до другої ліги. “Але мені так і не довелося пограти з “Металургом” у другій лізі, – з невеликим розчаруванням згадує В.Флокій. – І виною не лише вік був. Все-таки йшов 33-й рік. Граючи в першості заводу на Баглії, я в стрибку хотів зняти з голови гравця м’яч, – продовжує Володимир. – Невдало приземлившись, порвав зв’язки. Лікар сказав, що викачає рідину і ввечері можу йти на танці. Але я знав, що мій товариш Сергій Герасимов лежить в лікарні вже місяць з викачаною рідиною з коліна. Я сказав, що краще буду ходити в диспансер, і відмовився від операції”. Ось так в 1979 році закінчилася професійна кар’єра Володимира Флокія.

 

Команда “Прометей” переможець Кубку закриття сезону. Листопад 1979. Стоять – Анатолій Семенюк, Валерій Мустафін, Сергій Ковдря, Володимир Флокій (тренер), Михайло Фатов, Володимир Семенча. Сидять – Володимир Макренко, Олександр Бондар, Олександр Тютін, Василь Щипанський, Борис Сідловець

Після завершення ігрової кар’єри, Володимир став тренувати заводську команду “Прометей”. Якось одну з ігор судив його товариш по життю і по футболу Володимир Антонович Оліфіренко.

Судді Володимир Оліфіренко, Володимир Флокій, Василь Кучма. 1989

“Мій тезка весь час підказував на мої помилки, – згадує В.Оліфіренко. – Я йому запропонував самому стати арбітором. Тим більше, що я їздив по всій Україні і бачив, що суддям вже почали оплачувати матчі. Так з моєї легкої подачі він став рефері. Ми з ним їздили судити ігри чемпіонатів України, першостей Радянського Союзу у другій лізі. Та й зараз, Володимир іноді виходить на поле в чорному светрі, зі свистком або з прапорцем у руках”.

ДОСЬЄ
Флокій Володимир Антонович, футболіст, арбітр.
Народився – 9 серпня 1946 р.
Грав в дніпродзержинських командах “Дніпровець”, “Металург”, “Титан” (Вільногірськ).