ДНІПРОДЗЕРЖИНЕЦЬ – ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА ПАВЛОГРАД

В книзі “Павлоград в лицах”, виданій в 2007 році, можна знайти відомості про Віталія Михайловича Шкуренко (1929-1999), який народився в Дніпродзержинську і став Почесним громадянином Павлограда (Дніпропетровська область). Про це я дізнався днями, коли придбав  видання. Приводжу нарис про нашого земляка, опублікований в книзі.

Віталій Михайлович Шкуренко народився 6 лютого 1929 року в місті Дніпродзержинську. У 1937 році його батьку Михайлу Терентійовичу Шкуренко пропонують пост голови райвиконкому і сім’я переїжджає в Павлоград. 1 січня 1941 року в родині народився молодший син Вадим, а через шість місяців почалася війна, і сім’я евакуювалася з Павлограда. Батька призвали в армію. Служив він в морській піхоті, був важко поранений і після війни довго ходив з паличкою.

В евакуації мама тяжко захворіла, і всі турботи про сім’ю: мама – інвалід праці, трирічний брат – лягли на плечі 14-річного Віталія та його рідної тітки. Ось тоді закладався характер – брати на себе відповідальність. Діти війни швидко ставали дорослими.

У 1945 році сім’я повернулася в Павлоград, а в 1948 році Віталій закінчив середню школу № 2. Разом зі своїми нерозлучними друзями Петром Плешковим і Толею Шустенко вступив до Харківського електротехнічного інституту. А через два роки павлоградці перевелися в найпрестижніший на той час вуз – Дніпропетровський гірничий інститут. У ті роки почалася розвідка вугілля в північній частині Дніпропетровської області, і на картах геологів з’явилася назва “Західний Донбас”.

У 1952 році групу студентів-гірників, що мали бездоганні анкети, перевели на фізико-технічний факультет Дніпропетровського держуніверситету, де починалася підготовка фахівців для нової оборонної галузі, яка тільки зароджувалася. 12 серпня 1954 року в трудовій книжці В.Шкуренка з’явився перший запис: “Дніпропетровський завод № 586. Прийнято в цех № 33 на посаду майстра”. Через три місяці його призначили начальником відділення цеху, потім старшим майстром, начальником зміни, заступником, виконуючим обов’язки і, нарешті, начальником цеху № 33 – головного збірного цеху найбільшого в країні заводу.

Більше десяти років Шкуренко освоював премудрості ракетобудування, навчався сам і навчав інших.

У ті роки вирішувалася проблема твердопаливних ракетних двигунів. Базою для нового напряму вибрали Павлоград. Тут був великий хімічний завод, територія Павлоградського механічного заводу (ПМЗ) дозволяла розгорнути будівництво потужних виробничих споруд і одного з найбільшого в країні вогняного стенду – бази для проведення кидкових випробувань в наземних умовах.

2 вересня 1965 року Віталій Михайлович Шкуренко призначений директором Павлоградського механічного заводу ВО “ПМЗ”. Заводу, по суті, не було, були механічні майстерні при артилерійському полігоні.

Жителів Павлограда вразив розмах будівництва: за високими парканами зводилися величезні виробничі корпуси, а біля заводу виростали житлові мікрорайони.

В Павлоград приїжджали фахівці з усієї країни, але найбільше їх приїхало з поштової скриньки № 586 – так тоді назвався легендарний “Південмаш”, з них 30 осіб з цеху № 33. Це люди, на яких можна було спертися. Так починалася робота зі створення сучасного підприємства ракетобудування.

Поряд з величезною організаційно-господарською діяльністю з розвитку промислової бази заводу, створення і відпрацювання новітніх зразків оборонної техніки, постановки на серійне виробництво товарів народного споживання, цивільної продукції (тролейбусів, екскаваторів, вітроенергетичних агрегатів і ін.), Віталій Михайлович Шкуренко вніс великий особистий внесок в створення і розвиток соціальної інраструктури заводських селищ і міста Павлограда.

У трьох мікрорайонах побудовані дві школи на 2500 місць, сім дитячих садків, чотири гуртожитки, спортивний комплекс, єдиний в місті плавальний басейн, Палац культури “Машинобудівник”, лікарня і поліклініка, дитяча музикальнвя школа. Введено в експлуатіціі 500 000 кв.метрів житлового фонду.

Під керівництвом В.М.Шкуренко завод брав активну участь в будівництві міського пологового будинку, кінотеатру “Мир”, шляхопроводу на трасі Київ – Донецьк, був замовником будівництва водоводу “Дніпро – Західний Донбас”, міських очисних споруд.

З 12 березня 1967 до червня 1994 року Віталій Михайлович обирався депутатом Павлоградської міської Ради. За особистий внесок у розвиток заводу і соціальної сфери Віталій Михайлович Шкуренко нагороджений орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, меедалямі: К.Ціолковського, Ю.Кондратюка, С.Корольова, М.Янгеля, М.Келдиша, В.Глушко, В.Макєєва, дипломом першого в світі льотчика-космонавта Ю.Гагаріна.

У 1977 році йому присуджена Державна премія СРСР, в 1994 році він нагороджений Почесним знаком Президента України.

Кандидат технічемкіх наук, керував філією кафедри Харківського авіаційного інституту, організованим на заводі, академік інженерних наук України, Віталій Шкуренко виховав цілу плеяду великих фахівців. Серед них Л.Деркач, А.Лобов, В.Суботін, В.Курочка, В.Дудко, О.Шкуропат, В.Паріцький, А.Грузлов і багато інших.

Рішенням сесії міськради від 15 липня 1999 року Віталію Михайловичу Шкуренко присвоєно звання “Почесний громадянин м.Павлограда”.

У жовтні 1999 року палоградци прощалися з Віталієм Михайловичем Шкуренко. Тисячі людей прийшли до Палацу культури машинобудівників, щоб віддати данину поваги людині, яка намагався, щоб людям було затишно і в цеху, і вдома, і в парку, і в Палаці культури.

Похований Віталій Михайлович Шкуренко на міському кладовищі по вул. М.Шутя.

У 2004 році фізкультурно-спортивному комплексу заводу рішенням міської ради присвоєно ім’я Віталія Шкуренко. ФСК заводу до дня народження Віталія Михайловича проводить змагання з баскетболу. У змаганнях беруть участь команди шкіл міста та ветеранські команди ПМЗ і “Південмашу”. Призи переможцям змагань вручає дружина Віталія Михайловича Неллі Григорівна.