ФОТОМАНДРІВКА КАМ’ЯНСЬКИМ-ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИМ І ЙОГО ОКОЛИЦЯМИ. 1047

Паньківка увійшла в історію радянського кінематографа як місце зйомок фільму “В літню ніч”.

 

Кадр з фільму “В літню ніч”

У 1956 році знімався художній фільм “В літню ніч” за сценарієм Остапа Вишні. Участь в зйомках брали танцювальні колективи з Дніпродзержинська. Про деякі епізоди, пов’язані з екранізацією кінострічки, розповідає безпосередній учасник тих подій Леонід Семенович Малий (колишній директор Палацу спорту ім. М.П.Аношкіна).

 

 

Ліворуч Г.Назаренко, праворуч К.Василенко, в центрі в білій блузці Н.Румянцева

“У вересні 1956 року на території Паньківки знімали грандіозний танець “Дружба народів”, який був апофеозом фільму “В літню ніч”. Танець виконували три колективи художньої самодіяльності (по 40 чоловік кожен): Палац культури Горького (ПХЗ), Палац культури Металургів і клуб вагонників. Колективи вагонників і ПХЗ тренував Григорій Арсентійович Назаренко, а “Дзержинку” (анасамбль “Дніпро”) Кім Юхимович Василенко. Грандіозність полягала в тому, що одночасно виступали 60 юнаків і 60 дівчат. Це був дуже витратний захід. Всіх учасників поселили в піонерському таборі Дніпровського металургійного заводу і ми більш 20 днів тренувалися. Годували нас як на забій. На березі затоки Дніпра була заасфальтований величезний майданчик, де ми щодня репетирували танець. Було розмічено шість кіл, на яких сиділи по 20 чоловік. На головах всіх учасників були одягнені солом’яні брилі, і кожен в руках тримав величезні пелюстки. Підбігали діти і відкривали спочатку зелені, а потім жовті пелюстки. Таким чином створювалося враження, що розкривається соняшник. Потім всі учасники одночасно скидали брилі і починався масовий танець гопак, що тривав п’ять хвилин.

Кіноактриса Надія Румянцева

Головну роль в цьому фільмі грала відома радянська кіноактриса Надія Румянцева. У танці є рух “шене” (швидке обертання), яке виконувала Румянцева. Насправді за неї це робила Алла Єрохіна з колективу палацу Горького. Пам’ятаю, що разом зі мною танцювали фрезерувальник вагонки Федя Капштик, Володя Косенко, Микола Мороз (батько Почесного громадянина міста Олега Мороза)”.

Леонід Малий став займатися танцями в 1955 році в клубі вагонників. “Любов до мистецтва танцю у мене виявлялася ще в дитинстві, – розповідає Л.С.Малий. – Але безпосередньо навчатися танцям я став, коли займався в ремісничому училищі. Я крутив “мельницю”, переходив на” пістолет “, добре робив “повзун”. Прикладом служив Вілен Клим, талановитий “повзуніст”. Не знаю з якої причини, але я замість нього виконував в танці цю вправу на обласному фестивалі, який проходив на стадіоні “Металург”. Заняття улюбленим мистецтвом приносили одне задоволення. До того ж за це ще ми і зарплату отримували. Що нам ще треба було? Після зйомок у фільмі, наприкінці 1956 роки мене забрали на службу в армію. А от подивитися фільм “Сон в літню ніч” мені так і не довелося. 28 вересня 1956 року помер Остап Вишня, і фільм так і не зняли повністю. Втім, це так нам пояснили. Ще мені говорили, що на початку художньої кінострічки “Війна” (можливо за романом письменника Івана Стаднюка) показують наш танець. Хотів знайти його в інтернеті, але не зміг”.

 

 

Мальовничі місця біля сіл Куліші, Радсело, Шульгівка, Паньківка (друга назва Піски) залучали для створення за радянських часів різних літніх таборів. Місця відпочинку облаштовувалися на базі колишніх панських садиб. Після війни в околицях Паньківки відкрилися табори для дітей робітників заводу імені Дзержинського, коксохімічного та шлакового заводів, які перебували практично в одні місці. Тут були надзвичайно мальовничі місця. Ближче до Дніпра ріс змішаний ліс – дуби, осика, тополя. Були і хвойні породи дерев. Місцеві жителі з лози плели різні меблі (етажерки, стільці, крісла-качалки і т.п.). Для любителів “тихого полювання” це були славні місця. Дуже багато расло маслюків. Вражало розмаїття птахів. Особливо виділялися в цьому плані орли.

У 1948 році Дніпровський металургійний завод отримав перший піонертабір для оздоровлення дітей своїх працівників. Металурги побудували його в селі Паньківка, і протягом 15 років він був улюбленим місцем відпочинку дніпродзержинської дітвори. Протягом кожної зміни в таборі відпочивали 700 дітей, планувалося розширення оздоровчого комплексу, однак цим планам не судилося збутися. У 1962 році село Паньківка опинилося під водами Дніпродзержинського водосховища.

Свого часу маєтком в Паньківці володіли представники найвідоміших родин – Черткова, Мавроені, Мейендорфа, Струкова, Ностиця, Геркова, Урусова … Ось що з цього приводу в 1910 році писав у статті “Катеринослав і шляхи, які розходяться від нього” В.В. Морачевський: “Верст за 10 на південний схід від Верхньодніпровська на тому ж лівому березі лежить с.Піски (Паньківка) з населенням понад 1.400 душ. Тут же знаходиться обширний маєток гр. І.Г.Ностіца Паньківка площею понад 10 тис. десятин. Сівозміна в господарстві трипільна. У маєтку існує завод коней клейдесдальскої, рисистої і верхової порід. Велика рогата худоба – шаролезької і української порід. Стадо овець – бухарских каракулей, свині – чистокровні йоркшири і беркшири. У маєтку працюють гуральня … існує цегляний завод, механічна майстерня для ремонту землеробських знарядь і машин”. Історик Дмитро Яворницький в своєму нарисі “Дикий монах” (1888) про Дмитра Тарловського називає його засновником ряду сіл в Новомосковському повіті, в тому числі і Пісок. Феодосій (Макаревський) навпаки – приписує заснування села Чорткову (книга Н.Чабана, О.Мороза “Садиби та долі. Дворянські гнізда Придніпров’я”).

В епоху великих будівництв СРСР, древнє село зникло відразу, ставши дніпровською Атлантидою.

Текст Віктора КУЛЕНКА.